Серед  дитячих повістей закарпатського письменника Олександра Гавроша важливе місце посідає дилогія про Івана Силу. Якщо порівняти дві книжки, то впадає в око помітна різниця між ними. Якщо «Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу» - пригодницький  твір, що базується на біографії відомого силового атлета Івана Фірцака (Кротона), то «Іван Сила на острові Щастя» – це вже неймовірна мандрівка бурхливою уявою автора, хоча й не менш весела.

Перша книжка отримала значний резонанс, перевидавалася вже декілька разів. Художній фільм, знятий за мотивами «Неймовірних пригод Івана Сили», отримав визнання як глядачів, так і критиків. Повість знайомить нас із життям найсильнішого закарпатця ХХ століття. Читачі поринуть у захопливі пригоди силача, пересипані масою дотепних ситуацій. Приваблює, що Іван Сила – звичайний сільський парубок, часом доволі наївний,  який понад усе на світі любить мамині галушки, проте має надзвичайну силу і щире серце. Саме через це його люблять діти.

Якщо перша книжка Олександра Гавроша навіть увійшла до шкільної програми, то успіх  «Івана Сила на острові Щастя» ще попереду. Хоча безсумнівним визнанням повісті є  її друге видання у тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан». (Перше побачило світ у «Видавництві Старого Лева» сім років тому).

Друга повість про Івана Силу цілком інакша. Тут уже не має документальної канви, життєвих ситуацій, а є весела пригодницька утопія про острів, на якому всі щасливі.

Зрештою, сам автор найбільше за все боїться повторень, а  тому кожну свою книжку прагне створити неподібною на попередні. І це чудово йому вдалося. Змалювання подій вражає непередбачуваністю та динамічністю. Читаючи цей твір, кожен може: 1) посміятися, бо гортаючи сторінку за сторінкою важко втриматися, щоби не посміхнутися чи зареготати; 2) відпочити, бо подорож на острів серед океану, хай і на сторінках книжки, – це вже неабияке задоволення; 3) зрозуміти, що нам потрібно для щастя – бо в цьому закладена філософія цієї дитячої книжки.

Як зізнається автор, «Галуна-Лалуна» – це легка пародія на пригодницькі романи ХІХ століття, на яких виросло не одне покоління, в тому числі й він. Саме тому герої книжки відправляються в подорож на секретному пароплаві у невідомому напрямку; зустрічають справжніх дикунів на таємничому острові; потрапляють в ризиковані ситуації, які, щоправда, завжди закінчуються несподівано і дотепно.

Жанр «утопії» завжди вабив Олександра Гавроша. Ідеальне суспільство  бачимо в творах й інших дитячих письменників. Зокрема, у повісті  Миколи Носова «Незнайко в Сонячному місті».  Але в закарпатця навіть утопія -- гумористична, про що свідчить вже сама назва – острів Щастя, де в місцевому болітці («душотілчистці») всі очищаються від поганих думок та емоцій.

Щодо сюжету, то тут не занудьгуєш. У дусі пригодницької історії змальовано, як через 10 років після завершення гастролей цирку «Бухенбах» хтось скликає всіх персонажів на пароплав «Колумбіна» для святкування ювілею. Після веселих зборів інтрига тільки наростає. Особливо цікаво та хвилююче стає вже на самому острові Щастя, де на відважних героїв чекають псоптахи, свиномицьки та щасливі людожери, що спілкуються галуно-лалунською мовою. Їх Верховним Бубою  є колишній агент Фікса, давній ворог Івана Сили.  Але чим все закінчилось, дізнайтесь, прочитавши «Івана Силу на острові Щастя».

Хоча твір написаний для школярів, проте його цікаво буде прочитати й дорослим. Бо за словами автора, «щастя – це ШЛЯХ, а не пункт призначення». Окремо слід звернути увагу на персонажів. Усі герої повісті – неповторні. Серед них бачимо, як знайомих із першої книжки (Івана Силу, Мілку, мадам Бухенбах, мсьє Фрасьє, карлика Піню), так і нових (силенят, капітана Шару, триразову чемпіонку корівку Мусю, галуно-лалунців). З-поміж трансформованих героїв варто виділити агента Фіксу, який став проповідником й усамітнився на острові Щастя, де й створив утопічне суспільство.

Як і в «Неймовірних пригодах Івана Сили», тут більшість героїв змальовано в розвитку – до кінця розповіді вони змінюються на краще. Чого варте тільки перевтілення капітана Шари, який із мамусиного синочка, капосника, озлобленого на світ (як показало Озеро Правди), до кінця «ощасливився» і навіть став другим помічником самого Чачуни-Калачуни (головного щасливця на острові). Виховні моменти уважний читач знайде скрізь. При чому вони ненав’язливі та природні, як і весь твір.

Загалом «Іван Сила на острові Щастя» інтригує та «затягує». Щоправда, наприкінці з’ясовується, що все щойно починається, бо це – тільки великий сон головного героя. Тому, очевидно, варто сподіватися й на третю частину цієї захоплюючої історії про неймовірного силача.