
Re: цензії
- 28.11.2023|Юлія Сільчук, філолог, поетеса, літературний критикЕпоха як камінь спотикання
- 22.11.2023|Віктор ВербичБлагословення вистражданою любов’ю
- 22.11.2023|Галина Максимів, ПрикарпаттяЦя книга – славень життю
- 19.11.2023|Михайло ЖайворонЖіноча поезія на війні
- 18.11.2023|Інна КовальчукІнтеграли непоборності
- 15.11.2023|Ігор ЧорнийНа секретній службі Її Величності
- 05.11.2023|Ярослав ПоліщукЩирість божевільного року
- 02.11.2023|Тетяна Дігай, ТернопільВсі жанри добрі, крім нудного
- 01.11.2023|Надія МориквасМій танець спійманої рибини
- 29.10.2023|Алла РогашкоПисане серцем
Видавничі новинки
- Клариса Пінкола Естес. «Жінки, що біжать з вовками. Архетип Дикої жінки у міфах та легендах»Психологія/Філософія | Буквоїд
- Антоніна Оксанич, Наталя Біда, Олександра Сидорченко. «Розумію тебе! Як виховувати дітей без крайнощів»Психологія/Філософія | Буквоїд
- Пауло Манчіні, Лука де Леоне. «Святий Миколай вирушає на відпочинок»Дитяча книга | Буквоїд
- Пауло Манчіні, Лука де Леоне. «Святий Миколай вирушає в космос»Дитяча книга | Буквоїд
- Вернер фон Гейденстам. «Проща святої Бірґітти»Проза | Буквоїд
- Сергій Троян. "Грані війни: мережевий щоденник історика"Книги | Буквоїд
- Алла Киридон, Сергій Троян. “Українська пастка для російського Левіафана”Книги | Буквоїд
- Микола Дорошко. “Геноцидні війни Леніна – Сталіна – Путіна в Україні”Книги | Буквоїд
- Людмила Тарнашинська. «Україна в огні». Війна 2022 крізь призму Довженка: 100 днів протиСТОянняКниги | Буквоїд
- Збірка репортажів Мартіна Поллака та Крістофа Рансмаєра з’явиться в українському перекладіКниги | Буквоїд
Re:цензії
Ангели бувають і безкрилими
Перетятко Ю. Безкрилі ангели / Юрій Перетятко. – Б.м., б.р.
Зазвичай рецензії пишуться на вже видані книжки (за винятком т. зв. «внутрішніх рецензій» для видавництв ще до виходу книжки, але ця практика вже, здається, не культивується). Але от мені захотілося написати рецензію на ще не видану книжку. Можливо, це якраз і посприяє її виходу у світ в поліграфічних шатах.
Йдеться про книжку Юрія Перетятка «Безкрилі ангели», до якої входять дві повісті – «Апостоли маргінесу» та «Остання метаморфоза». Перша повість написана була ще у 1990-1992 роках, а друга – у жовтні-листопаді 2011 року. Юрій Перетятко є і художником, і музикантом, і письменником. Кому треба, про нього добре відомо. Хто ж про нього не чув, то може знайти інформацію у відповідних довідкових джерелах. Тож не буду особливо розводитися зараз про його особу, а зосереджуся бодай мінімально на згаданих двох його повістях. Прочитав я їх з робочої роздруківки евентуального видання, до слова. Обсяг першої повісті – понад сімдесят сторінок, а другої – біля сорока.
За хронологічним і логічним порядком почну з повісті «Апостоли маргінесу». Слід розуміти, що матеріалом для повісті послужили враження та спогади автора зі свого студентського життя. Згрубша. Але, щоб нікого персонально не очорнити, автор застрахувався фразою «асоціативний ряд щодо конкретних людей є винятково випадковим», винесеною від заголовок повісті. Якогось строгого динамічного сюжету у творі нема, він там і не потрібен. Хоча без певних сюжетних ходів годі обійтися, тому вони таки присутні.
Героями повісті є головно художники-початківці. Таки головними є Ксен, Семен і Стас. У ході розповіді з’являються й інші персонажі, як чоловічої, так і жіночої статі. До маскулінних типів належать: господар художньої майстерні, талановитий халтурник Конус, флейтист-перкусист Бодя-шизік, бородатий графік Леон, невеличкий закарпатець Іштван, провінційний поет-аванґардист Нікодим. Фемінні типи такі: «закохана» в Ксена Еля, Семенова «симпатія» Орися, чарівна сільська дівчина Ляля, така собі Мартуся, короткочасна Стасова дружина Зеня, наївна Олеся. З’являються й деякі інші марґінальні типи, зокрема міліціонери. До марґінальних типів належить і викладач атеїзму та політекономії, причмелений педагог-доцент. Це через викладання тих дурнуватих суспільних дисциплін Інститут декоративно-прикладного мистецтва тоді жартома називали Інститутом марксизму-ленінізму з кафедрою фізкультури та гуртком малювання. А декоративно-прикладним він жартома ж трактувався тому, що викладацько-студентський загал любив «декоративно прикладатися» до чарок і склянок.
У повісті чимало сцен, які відтворюють реалії життя того часу, зі всіма тими забігайлівками, пиріжками-«тошнотиками», алкоголічними перверзіями. Це, можна сказати, «документ епохи», яка вже канула в небуття, але відголоски її, чи то пак «відрижки», відчутні ще і в наш час.
Ксен перечулено платонічно був закоханий у Небесну фею, яку він сам собі вифантазував. Але всі його походеньки та марення закінчилися тим, що він вистрибнув з вікна із Зенею під дією якоїсь хімії, таблеток. Та Зеня, можливо, й була колишньою дружиною Стаса, не відомо достеменно.
Квінтесенційним для «чорноти» цілої повісті видається монолог Стаса, виголошений у присутності Конуса:
«Ми народжуємося приреченими на смерть – калічні діти цивілізації. Наші потуги існування нічого не змінюють в цьому світі, тільки посилюють і без того розбурхане безладдя. Ми приходимо сюди з найшляхетнішими намірами, щоб упевнитися, що прийшли невчасно і нас ніхто не чекає. Ми хиріємо у вогких проваллях вулиць, глохнучи від словоблуддя коритників і гуркоту моторів, тупіючи від дешевого вина та сірих телепередач, задихаючись від викидів шкідливих виробництв та радіоактивного випромінювання. Ми стаємо трупами ще на початку шляху… Хто прагне розшматувати огидну павутину, того затоптують орди тих, які не терзаються сумнівами і які прийшли на один день… їх устократ більше… Тому нам залишається лише мріяти на дні бетонних клоак про день звільнення, але прокляті питання без відповідей висять у небі вогняними стовпами. Ми віримо у народження з нашого сім’я титанів, але виплоджуємо переважно мух… Ми можемо лише самошмагатися власними кайданами… О, безкрилі ангели – де ж ваша батьківщина?..»
Ось тут і закопана (чи відкопана-таки) назва цілої книжки – «Безкрилі ангели», в цьому монолозі. А тепер погляньмо на другу повість – «Остання метаморфоза». Бодай краєм ока. Повість «Остання метаморфоза», головним героєм якої є відомий нам із попередньої повісті Семен, є чимось на кшталт міксу марень і фантасмагорій. Хоча і з чітко прописаним сюжетом. Побутові сцени помережані відступами у прасвіт з його фантастичними персонажами. Звернімо увагу на деякі імена тих персонажів із прадавнього сіту – Дужак (старий волхв), Яр, Родовик, Лада. Кінь, гнідий красень, названий Скоричем. Наріжним каменем повісті, кажучи фігурально, є древня скринька, яка врешті таки розкривається. А в ній викарбувано напис: «Я, вільний Яр, з Ярого сімені, богами призначений знайти шлях, де кожна зернина проросте у славу Божу». Словом, щоб винести конкретне враження від неї, її потрібно таки уважно прочитати.
Маю надію, що ці дві повісті, видані під однією палітуркою, стануть захопливим чтивом для пошановувачів незвичайного у літературі.
Коментарі
Останні події
- 29.11.2023|13:04ВВС оголосила короткі списки Книги року ВВС-2023
- 27.11.2023|10:27Лауреатом Букера за 2023 рік став ірландський письменник Пол Лінч
- 24.11.2023|17:08Український ПЕН та The Ukrainians Media запускають онлайн-проєкт «Люди культури, яких забрала війна».
- 24.11.2023|16:42У Польщі вийшла книжка поезій Ірини Цілик «Глибина різкості та інші вірші»
- 22.11.2023|10:02«Светрики» Оксани Лущевської: вийшла затишна книжка для наймолодших до Різдва
- 21.11.2023|12:55У "Видавництві Старого Лева" вийде роман Юлії Чернінької "Барні 613"
- 21.11.2023|12:49Сергій Руденко презентує у Львові книжку "Бій за Київ"
- 20.11.2023|11:47У Львові презентували шостий том Антології патріотичної поезії «Рух Землі»
- 19.11.2023|19:43Нова книжка Павла Паштета Белянського вийшла у видавництві Vivat
- 19.11.2023|17:12У Києві відкрилася книгарня Book.ua