Київ завжди був містом таємничим і містичним.

Перш за все, для тих письменників, чия творчість була схильна до романтизму.

Саме в ті давні часи  Київ був притулком нечистої сили, містом, де, куди не плюнь, відразу потрапиш на відьму або чаклуна.

Останнім часом ця фольклорно-романтична традиція з новою силою відродилася у творах вітчизняних авторів, перш за все, киян. Воно й не дивно.

Хто, як не народжений у стольнім місті, напише про нього з такою силою, любов´ю і щирістю.

Пальма першості тут за правом належить Ладі Лузіній, яка вже більше десяти років пише цикл «Київські відьми» про пригоди трьох молодих киянок, які за волею долі перетворилися на Києвиць - берегинь рідного міста.

Але ось, схоже, у Лузіної з´явився суперник на цьому терені - Сергій Головачов з його романом «Лиса гора».

Книга складається з трьох частин і  написана в жанрі, який досить складно визначити.

Тут вам і «криптоісторія», коли виявляється, що всю історію світу ми з вами читали і розуміли не зовсім так, як воно було насправді.

І міське фентезі, дія в якому відбувається у великому мегаполісі, де поруч з людьми існує нечиста сила в «чистому» вигляді, а також представники всіляких чарівних рас (на кшталт песиголовців, нагів, нефелімів та ін.).

І есхатологія, яка пророкує про судний день і все, що з ним пов´язане.

І конспірологія, що говорить про вселенському змову деяких темних сил проти людства.

І сатира на сучасне суспільство ...

Взагалі, кожен читач може отримати щось на свій смак.

Форма теж вибрана не зовсім звичайна.

Перед нами чи то белетризований путівник, чи то посібник для рольової гри.

У центрі оповідання різношерста група людей, що ходять слідом за таємничим екскурсоводом по пам´ятних місцях однієї з київських Лисих гір (вона ж Дівоча).

Паралельним є сюжет, пов´язаний з кількома дівчатами, що володіють парапсихологічними здібностями.

Та ще декілька сюжетних ліній, що розповідають про інопланетян, які стали на Лисій Горі місцевими богами, та про напівбожевільного інквізитора, який їх викликав.

Перехресні сюжети часом призводять до того, що одне й те саме явище або пам’ятка  описується кілька разів з різних ракурсів і з різними трактуваннями.

Але ж, як відомо, повторення - мати навчання (хоча повтори іноді напружують). Книга побудована на безлічі літературних ремінісценцій. Тут є інтертекст і з міфів народів світу (наприклад, шумеро-аккадські), і з Біблії (що теж «по сусідству» з Межиріччям), відчувається знайомство автора із сучасною літературою - книгами Георгія Zотова, Лазарчука з Успенським, Лади Лузіної та ін.

Лузіна навіть виведена в книзі як персонаж під своїм власним ім´ям Владислава.

І, зрозуміло, арбітром для самого письменника, його літературним маяком став Михайло Булгаков, який вніс невимовний внесок в розвиток київського літературного міфу.

Сергій Головачов тактовно полемізує з Майстром.

Якщо у Булгакова поет Бездомний, який написав антирелігійну поему, і редактор товстого журналу Берліоз зізнаються фахівцю з чорної магії Воланду, що вони, як атеїсти, не вірять в Бога і не визнають диявола, більш з тим, переконані, що Ісуса, як особистості взагалі не існувало, то у Головачова Бог і диявол не тільки існують, але і є зведеними братами, вічно ворогуючими між собою.

Більш за те, - після того, як божевільний інквізитор вимовляє ключову фразу: «Вийди, дияволе, з гори цієї!», диявол не зволікає з´явитися і стає головною дійовою особою кінця світу, на якому разом з Богом вершить страшний суд над грішниками.

Саме ці грішники, для яких всі смертні гріхи вже давно стали чеснотами, і призвели сьогоднішній світ на межу катастрофи. Дія роману відбувається у славнозвісну Вальпургієву ніч, коли активізуються всі вороги роду людського, злітаючись на шабаші в місця, подібні київській Лисій горі.

Ніч у Головачова триває неймовірно довго, вміщуючи в себе мало не всесвітній час і простір. Перед нами відбуваються події навіть не допотопних часів, а куди там, до створення світу.

Автор насичує текст численними філософськими відступами-роздумами з найрізноманітніших проблем етики та моралі. Слава Богу, робить він це не нудно, явно пам´ятаючи заповіти просвітників, які закликали поєднувати корисне з приємним.