Re:цензії

09.10.2016|20:19|Ніна Головченко

Про Пантюка, Тимка і Шкоду

Сергій Пантюк. Тимко і ґелґотунчик Шкода.: повість / Сергій Пантюк. Намалювала Світлана Сова. – К.: Фонтан казок, 2016. – 56 с., іл. (Серія «Добрі капості»)

Пощастило прочитати хорошу книгу для дітей із гарною ідеєю та ясним стилем викладу (російською «дивным слогом»).

Назва твору спершу дещо збентежила, видалася не зовсім зрозумілою. Тимко – мабуть, ім’я героя. А ШкОда чи ШкодА?.. І це хто – друг чи ворог Тимка, якщо його ім’я має трохи негативний відтінок?.. Але у слові «ґелґотунчик» відчувається пестливий доброзичливий відтінок значення, і після прочитання дещо суперечливого заголовка з’являється певна інтрига, яку й хочеться зрозуміти, а отже – хочеться читати.

За жанром книга С. Пантюка «Тимко і ґелґотунчик Шкода» не просто повість, а скоріше казка навпаки, своєрідна антиутопія, хоча й зі щасливим фіналом. Уявлення про село «як величну казкову країну» хлопчика з міста Тимка поступово набувають реальних обрисів не тільки тому, що він приїхав на дядькову ферму на канікули, а й тому, що Тимко активно опікується пташиним «континґентом», тобто поринає у життя села. Хоча деякі елементи казки зберігаються: Тимко розмовляє з лелекою; ґелґотунчик мріє про подорож у місто; наприкінці твору є навіть парафраз типового закінчення казки ‒ «От і закінчується наша казка!» тощо.

Провідною темою/ідеєю твору є намагання письменника зобразити українське село так, щоб юні читачі, особливо ті, котрі рідко бувають у сельській місцевості, трішки більше пізнали цю тему і склали про неї позитивні враження. Треба відзначити, що Пантюк акцентує нове село. Він пише про ферму; про господаря ферми, котрий розмовляє не як неосвічений селюк, а «так само як і тато – вживає багато довгих і розумних слів»; на обійсті дядька Григора повно необхідної сільськогосподарської техніки, є інкубатор, дядько їздить на джипі;дядько і тітка підтримують потяг Тимка до малювання, йому дозволилитворити «свинарник» (безлад із фарб, олівців, крейди та аркушів паперу) «на отому столику, що під виноградом»; а поміж тим – доглядати малечу індюків, курчат, гусенят і качат.

Оця рівновага між клопотами на пташиному дворі і мистецьким заняттям Тимка, котрий малює свого друга Шкоду то на кабачку, то у кухлі з водою, то на Рексові (псові) – найпотужніший сенс книги. Зазвичай у книгах про українське село тема мистецтва, потягу до книги чи науки була додатком до опису тяжкої праці і проблем села/персонажів, короткою віддушиною чи дивацтвом, або забороненою мрією, або пориванням, або непростим вибором (тут на думку спадає насамперед доля Катерини Білокур).

Пантюк гармонізує тему праці/життя у селі і мистецькі заняття. Це надзвичайно важлива складова цієї книги. Навіть класичне «вписування» міського хлопчика до компанії сільських хлопчаків відбувається в епізоді написання портрета нових друзів Тимка. І до здібностей юного містянина однолітки з села ставляться з повагою.

Відчувається, що автор добре знає село, любить його, за кожним рядком «стоїть біографія» (за Б. Гуменюком), саме тому виникає особлива довіра до цього тексту.

Головний персонаж книги – школяр Тимко, «майбутній видатний художник». За бажанням батьків («Годі тобі дихати цими жахливими газами та випарами!.. Хоч трохи від’їсишся домашніми харчами!..»), хлопчик частину шкільних канікул проводить на фермі у дядька Григора та тітки Люсі. Споглядає наживо коней і кіз, пробує на смак спілі й зеленкуваті плоди просто з дерева, вивчає географію горОду, пізнає життя села за межами ферми, знайомиться з мешканцями села – однолітками, вчиться рибалити. Бере на себе відповідальність за усе маленьке птаство на подвір’ї дядька. Приятелює з найменшим і найслабшим гусенятком Шкодою. Коли ґелґотунчик пропав – переживає складні емоції втрати й порятунку друга, котрий раптом зник. Вчиться розлучатися з тим, до чого прикипіла душа: батьки не порадили Тимкові брати гусеня на море, довелося їхати без нього. Тобто, хлопчик проходить етапи пізнання життя у всіх його проявах на мікрорівні – у дитинстві ‒ під опікою не байдужих, але й не авторитарних дядька і тітки.

До гармонії теми села і мистецтва додається людський чинник: батьки і дядько з тіткою делікатно дбають про світогляд і душевну рівновагу хлопчика.

Сюжет розвивається лінійно, логічно, поетапно. Ясна лінія подій/образів/епізодів достатньо виписана, і трагічне зникнення гусеняти Шкоди завершується несподівано-щасливою кульмінацією, коли ґелґотунчика, живого й пухнастого, за декілька днів раптом знаходять у гнізді лелеки.

Єдине, що збентежило: у тексті фактично відсутня тема дівчаток. Але наприкінці твору звучить фраза про те, що «казка не закінчується, а лише призупиняється». Можливо, автор планує серію таких книг про «приключки» Тимка, і там глибше будуть прописані стосунки з однолітками, а також з´явиться тема взаємин із дівчатками.

Композиція не ускладнена ретроспективними відступами. Оповідь дозовано, пригоди ускладнюються поступово, кожен новий рух сюжету поміщено в окремий розділ, що має форму невеличкого завершеного оповідання. Тобто, дочитавши до певного розділу, можемо відкласти книгу і не боятися втратити до наступного читання логіку оповіді. У цілому, наприкінці всі ці оповідання вибудовують ланцюжок повчально-пізнавальних історій/пригод хлопчика в селі. Композицію повісті можна порівняти з прямим порядком слів у реченні, коли зав’язка, кульмінація тощо мають класичну позицію, як підмет і присудок у простому реченні. А прикметники, додатки обставини тощо додають певних відтінків значення. Для дітей 6-12 років так і варто писати, книга легко читається.

Мова книги проста, доступна. Багато слів і понять пов’язано із темою села. Є сленг («приключка», «допобаченькається»), вкраплення цивілізації («джип», «комп’ютерний монітор», «айкідо-йошінкан», «бінокль/далекогляд»). На якомусь етапі автор додає нові слова, які обігрує так, що вони запам’ятовуються, а отже, стають до словникового запасу читача. Наприклад, вислів «пташиний континґент» Тимко вперше вимовляє як «конгинтент», це привертає увагу до слова, а значить, це слово впадає в ухо. Далі у тексті воно повторюється декілька разів, отже, закріплюється у пам’яті читача. Тобто, книга розвиває і лексичний запас юного читача, виконує декілька функцій.

У книзі панує атмосфера доброзичливості, гумору, легкої іронії. Тимко пізнає світ: виявляється, що свинарник – це не безлад, а місце, де вирощують поросят; виявляється, що неспілі фрукти – кислющі; виявляється, що раків можна взяти так, що вони не дістануть гострими клешнями твоїх пальців. Наполегливий і кмітливий хлопчик не вередує, не ображається, він поетапно долає всі випробування.

 

Застереження, які виникли під час читання.

Історія ґелґотунчика Шкоди, загалом тема пташиного двору, нагадує історію гидкого каченяти з одноіменної літературної казки данського письменника Г.Х. Андерсена (не персонажів з української народної казки «Кривенька качечка»). У С. Пантюка ця тема завершується пафосним твердженням: «…донедавна ґелґотунчик Шкода, сьогодні – майже дорослий гусак, а завтра – мудрий вождь і лідер усього гусячого народу…» Мабуть, у жанрі антиказки/казки важко бути абсолютно оригінальним, типові архетипи зринатимуть мимоволі. Такий уже час настав для письменників, коли майже все, за Ж. Бодріяром, симулякр, образ образу, друга реальність.

 Так само остання фраза, повторена в тексті двічі, ‒ «…а завтра – мудрий вождь і лідер усього гусячого народу…» ‒ звучить, і це не лише моє відчуття, у ритмі «Ум, честь и совесть нашей эпохи…» як несвідоме відтворення чи наслідування. Мабуть, замість слів «вождь», «лідер», «народ» треба було дібрати інші слова українською мовою і скоригувати ритм (якщо це не прихована свідома іронічна гра С. Пантюка на слоганах радянських лозунгів). 

Щодо ілюстрацій. Саме ілюстрацій, бо майже всі малюнки носять наративно-статичний характер, у більшості з них не виставлено акценти (наприклад, зображення ферми (с. 9), Тимка і Шкоди біля комп´ютера (с. 42), нічних мандрів Шкоди по городу (с. 32-33). Хоча є малюнки, які несуть певні сенси-знаки, наприклад, це зображення родини лелеки на тлі, що обрисом нагадує яйце (яйце-райце?..), – певний натяк на символ родини (чи відродження села, країни?..) (с. 22).

За твердженням одного із сучасних художників, в українських книгах для українських дітей мають домінувати архетипи з нашої міфології і фольклору, а не запозичені образи. (Питання тільки, чи можливо це у вік глобалізації і долання кордонів?..) А малюнки мають увиразнювати, закарбовувати, візуалізувати на рівні знаку певні знання про український світ, які дитина отримує з цього тексту. Так, наприклад, у творах, що тяжіють до казки, герой зазвичай з честю проходить всі випробування і перемагає. Власне, Тимка можна вважати героєм, бо у селі на фермі він не злякався, не залишився «ботаніком», а гідно поступово опанував цей простір. А на ілюстрації на с. 20-21 Тимко, котрий стоїть біля лелеки, майже утричі менший за птаха. Як зреагує на таку візуалізацію героя малий читач?..

Тобто, маємо гарну книгу, але не ідеальну. Письменники, так само як і художники, мають бути відповідальними за кожне слово, за кожний порух пензля, якщо вже вони беруться плекати душу маленького українця.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери