Re:цензії

17.10.2014|09:40|Оксана Рокосовська

Жити вічно і не втомлюватися

Ярослав Мельник. Чому я не втомлююся жити. -Харків. Клуб сімейного дозвілля, 2014.

Чесно кажучи, я з деякою тривогою чекала на нову книгу цього письменника. Можу вважати себе його критиком, оскільки рецензувала і його «Телефонуй мені, говори зі мною» http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2012/11/121122_book_2012_readers_review_melnyk_ko.shtml, і роман «Далекий простір» http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2013/11/131108_book_2013_readers_review_melnyk_rokosovska_ms.shtml?print=1 (обидві рецензії друкував сайт BBC). Чим була зумовлена моя тривога? Тим, що я не дуже уявляла, чим тепер Ярослав Мельник може нас здивувати. Це питання стояло вже після виходу його першої україномовної книги повістей та оповідань, яка, як відомо, попала у фінал «Книги року BBC». Тобто в п’ятірку кращих книг року.

Однак, треба визнати, цей український емігрант, що вже давно живе на Заході, зумів тоді здивувати. І в доброму сенсі. Він запропонував не коротку прозу, а футуристичний роман, «Далекий простір». І роман взяв вершину, став «Книгою року» за версією BBC. Що це роман справді дуже значний (на мій погляд епохальний) для зануреної в наше бурхливе «тут і тепер» української літератури – зрозуміло не лише поважне журі цього конкурсу. Незалежна від цього журі велика група експертів (кілька десятків), яка вибирала «Книжку року» за іншою версією (не BBC), проголосувала за друге місце, яке фактично набрало стільки ж балів, як і перше (перше місце – 55.125; «Далекий простір» - 51.5; третє місце – 34.625; четверте – 29.125, п’яте – 24.5 балів). Експерти (близько двадцяти відомих критиків) ще однієї незалежної номінації «10 подій літературного сезону 2013 р.» віддали роману в підсумку третє місце. Причому від першого і другого місця «Далекий простір» віддаляло, знову ж, кілька балів, тоді як від четвертого та п’ятого – суттєво більше (перше місце – 42 бали, друге – 40, «Далекий простір» - 38, четверте – 33, п’яте – 24 http://www.litgazeta.com.ua/node/4638).

Отож після такого приголомшливого успіху українського письменника, який живе між Литвою і Францією, здавалося, ми навряд чи можемо очікувати від нього чогось надзвичайного. Навряд чи вдасться йому переплюнути самого себе –  такі вражаючі тексти, як «Рояльна кімната», «Телефонуй мені, говори зі мною», «Далекий простір»…

І ось журнал «Кур’єр Кривбасу» (друге число за цей рік) друкує його повість «Чому я не втомлююся жити». Я ще не знала, що цей заголовок стане і назвою його нової книги. Однак прочитавши цей текст, від якого йде обертом голова, зрозуміла, що ми справді маємо справу з непередбаченим письменником. Який не хоче повторюватися (і тим ризикує). Це річ, яку важко уявити в його першій сюрреалістичній україномовній книзі. Це справжня фантастика, яка, однак, говорить про речі дуже екзистенційні. В далекому майбутньому (а ми до цього йдемо) людям пересаджують мозок і ті живуть в новому тілі. Тіло зношується – пересаджують в інше. Тіла вирощуються, їх називають «корпи». Тіло людське, але людської особистості, яка би дозволяла говорити, що перед нами людина, немає.

Сама ідея лежить на поверхні і нічого оригінального в ній нема. Однак Ярослав Мельник якимсь чином зумів наситити її таким екзистенційним смислом, що перехоплює дух. Чого варта лише сцена похорону героєм свого власного тіла, коли він, в новому тілі, дивиться на неживе, але таке знайоме і рідне, тіло, з яким він прожив усе життя. Або сцена зустрічі з матір’ю, яка молодша героя вдвічі – він вже похилого віку, а мати тепер має тіло молодої дівчини. Виявляється, людська психіка не розрахована на такі стреси. Герой живе вже майже тисячу років, і живуть стільки ж довго його батьки, його діти… Однак він розгубив їх в часі і в просторі. Це нам нічого не нагадує?

Проте основне в цьому та в інших текстах письменника навіть не приголомшливі сцени, які просто трансформують твою свідомість (ти по-іншому починаєш дивитися на власне тіло, на тіла близьких), а – психологічна достовірність порухів людської душі, інтонація. Герой говорить спокійним, втомленим, але одночасно і мудрим тоном. Він, який стільки пережив, навіть побував в жіночому тілі і народжував (ау, наші транссексуали), не втомлюється жити. І він сам не розуміє, чому.

Чим нова книга короткої прози Ярослава Мельника відрізняється від «Телефонуй мені, говори зі мною»? Тим, що там нема нічого такого, що було в тій книзі. Це зовсім інші сюжети, інші характери, подекуди («Автор», «Сміттєпровід») інший стиль. Я би назвала цю книгу більш  експериментальною, пошуковою. Однак скрізь видно того ж Мельника – неймовірний політ фантазії, класична інтрига, сюжет на поверхні і – мудрий голос (чи погляд) в глибині.

Взяти б і початковий текст книги «Болеро». На перший погляд, це реалізм: молодий чоловік у відчаї, в нічному готелі, спалює свої роботи, які ніхто не визнав (ми не знаємо, про що йдеться). Він виходить в порожній хол, дивиться скляними очима на вогні чужого міста внизу. Аж тут з являється дивна дівчина. І з цього моменту «дивність» починає стрімко множитися. Вона говорить, що втекла від батька, який «наш Президент». Вона ним подавлена. Він ревнивий і, як можна зрозуміти, для нього «все втрачено», якщо вона буде комусь «належати». Президент цей – диктатор-маніяк з ядерною кнопкою (нічого не нагадує?). Де ця кнопка захована? Герой вважає, що перед ним божевільна. Однак… Не буду розкривати інтригу, скажу лише: текст закінчується цнотливим статевим актом, а оргазм співпадає з початком армагедона і кінцем цього світу (як на мене, назва «Болеро» - вказівка на музичний твір Моріса Равеля, який закінчується саме виверженням…). Фактично, це притча – про те, як ерос і смерть переплетені в одно. Але Ярослав Мельник, на відміну від більшості творів своєї першої україномовної книги, тут виходить на рівень розмови про людство. Можна стверджувати, що письменник демонструє, як переплетені «в одно» життя індивідууму і життя всіх. Дуже актуально!

Це відчутно і в «Кінці світу», де герой винаходить можливість зупинити за допомогою певних хвиль обмін речовин на всій планеті. І, основне, використовує цю можливість! Але для чого? Щоби зустрітися з Богом. Бо якщо я знищую творіння, яке Бог стільки створював, то я стаю фактично біблійним героєм – Мойсеєм, Ноєм – який виходить на контакт з Творцем. Чи з явився герою Бог, читач дізнається, прочитавши цей ні на що не подібний унікальний текст.

Тема Бога звучить і в оповіданні «Вдома у Бога». Герой приходить до друга-кочегара, але поступово починає розуміти, що це вже не його друг. Що він говорить з самим Богом. Цей текст відкриває нову грань таланту Ярослава Мельника: глибоко захований за філософією гумор. Власне, ще в першій книзі це проявлялося: в оповіданні «Кінець», де героїня не старіє, а молодіє, аж поки не стає немовлям і не зникає в животі матері. «Вдома у Бога» я би назвала геніальним архетипічним поглядом на людський побут і людське буття. Зовні це анекдотична історія двох п’яниць і коханки одного з них, яка не може повірити, що перед нею Бог. Настільки оболонка тіла заступає собою суть.

Врешті, мотив несправжності тіла, несправжності цього світу – це те, що все-таки, не зважаючи на вище сказане, з’єднує всі книги автора. В оповіданні «Мій Барабанкін» (ще один прояв Мельникового гумору і нестримної фантазії) герой з допомогою гормонів змінює своє тіло. Але це не прості стероїди, а гормони, які можуть провокувати у людини ріст ріг, вимені і навіть… крил. Причому практично у всіх текстах Мельника перед нами опис дуже знайомих, побутових ситуацій. Однак за цим побутом стоїть і дивиться на нас моторошне і прекрасне буття.

У тексті «Пташка, яка замерзла на льоту» ідея несправжності світу особливо яскраво виражена. Основний персонаж у стані відчаю (від нього відвернулися найрідніші люди - жінка, мати, сестра) вирішує перерізати собі вени. Однак – як і в «Болеро» - в останню хвилину з являється «ангел». Це його друг-вчений, якого він колись врятував у горах. Він відкриває герою очі на світ як на видимість. Небо з зірками над головою насправді не існує – це голограма… Вражаючий, як завжди, фінал оповідання. Взагалі майже всі тексти Мельника закінчуються, як в музиці – сильним акордом, який часто викликає катарсис.

Єдиний текст, в якому, мені здалося, забагато слів – це «Автор». Хоча сама ідея, що ми всі лише персонажі, яких пише десь нам невідомий автор, досить глибока і зачіпає відомі кожному підсвідомі здогадки. Що, може, всі наші почуття і думки – зовсім не наші…

У кінці книги є ще дві повісті – «Це говорю я» та «Сміттєпровід». Перша за формою, за детективною інтригою і несподіваною розв’язкою нагадує «Телефонуй мені, говори зі мною». Але вона не така щемлива, хоча фінал раптом звучить в тому ж ліричному ключі. Нездійснена частина особистості живе на глибині кожного з нас: хтось хотів стати композитором, а став бухгалтером. Однак в повісті ця частина особистості – окремий персонаж, маловідомий геніальний творець, що живе життям затворника в провінції. До нього приїжджає журналіст, який колись хотів бути художником, - взяти інтерв’ю. Він не знає, що його чекає зустріч з власним підсвідомим, яке візьме над ним верх.

Фінальна річ книги, повість «Сміттєпровід», як на мене, буде проблемою для тих читачів, які хочуть бачити автора «впізнаваним». Вона написана схвильованим, подекуди екзальтованим стилем, який, в принципі, не властивий «стриманій» на поверхні прозі Ярослава Мельника. Однак схвильованість ця цілком  виправдана. Вражаюча історія хворобливої материнської любові: героїня не самовіддана мати, яка забула про себе і свою особистість. Віддаючи маленькому синові всю душу, вона хоче відгуку. Чи не любимо ми своїх дітей тому, що вони люблять безмежно нас? А якби не любили? Якби весь час ігнорували? На перший погляд реалістичний (чимало сцен нагадують радянську дійсність), текст раз по раз проявляє свою сюрреалістичність, а у фіналі вся структура сюжету несподівано перевертається вверх дном і ми дізнаємося про основну таємницю повісті: хто написав цю річ і хто була основна героїня Домініка. Повість несподівано постає інтелектуальною грою, формально бездоганно завершеною художньою річчю.

Звичайно, такого захоплення, яке викликала книга «Телефонуй мені, говори зі мною» у читачів, у когось, може, і не буде (врешті, нові читачі Ярослава Мельника могли її і не читати, бо ця книга в Україні вже стала раритетом). Однак, якщо так комусь і видасться, причиною може бути не гірша якість текстів, а те, що перша яскрава книга виглядає завжди більш яскраво, ніж яскрава третя…

Однак це все той же Ярослав Мельник – сюрреаліст, фантаст, з нестримною, інколи просто дикою фантазією, мінімалістською, без «красивостей» і «словечок», але живою мовою, який дивиться на наше життя з якихось моторошних, лише йому відомих глибин. Де він, може, говорить з тим Богом, про якого стільки мовить в цій зовсім не церковній, але такій світлій і «позитивній» книзі з жовтими і чомусь зовсім не банальними осінніми, в польоті, листками на обкладинці. Таке враження, що вони летять від Бога і ніяк не можуть долетіти до землі.

P.S.

Приходить Бог посеред ночі,

І заглядає в карі очі,

І тихо шепче: «Ти є мій».

Надіюсь, Бог це, а не змій.

(Епіграф до книги, вірш належить автору)

 

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

17.02.2019|11:30
17 лютого видбудеться вечір пам´яті "Ціна життя Небесної Сотні"
16.02.2019|19:01
Письменник Тарас Ващук подарував українській школі в ОАЕ партію видань «Книга-мандрівка. Україна».
16.02.2019|16:46
Вийшла книга "Веремій В´ячеслав. Правда життя журналіста" про загиблого героя на Євромайдані
16.02.2019|14:22
Директор Інституту книги розповіла, які напрями фінансуватимуть у 2019-му
16.02.2019|12:09
«Кімната Джованні» Болдвіна - книга місяця за версією “The Guardian”
16.02.2019|09:50
Львівські митники передали науковій бібліотеці України вилучені раритетні видання
15.02.2019|14:25
У Чернівцях гімназисти подарували книжки онкохворим діткам
15.02.2019|12:39
Роман «Ім’я троянди» Умберто Еко перетворили на телесеріал
15.02.2019|10:03
У Лондоні Книжковий Арсенал номінували як найкращий літературний фестиваль року
14.02.2019|20:45
Леонід Яковишин – лауреат премії імені Миколи Гоголя


Партнери