Re: цензії

05.08.2022|Тетяна Дігай, Тернопіль
Енциклопедична трилогія про Чортків
05.08.2022|Валентина Семеняк, письменниця
Чому? Навіщо? За що?
Режисерка жовтого катарсису
31.07.2022|Людмила Даниленко
«Якщо на селище напали чужі…». Читайте «Чорний хліб» Фоззі
29.07.2022|Ярослав Мотика, скульптор, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка
Можна лише дивуватись, що є такі поети як Ігор Павлюк
20.07.2022|Василь Кузан
Час усвідомити
12.07.2022|Альона Радецька, Хмельницький
«Картка Марії» Олександра Козинця як можливість самопізнання
12.07.2022|Василь Кузан
Епоха Павлюка
21.06.2022|Марина Сушко
Шамани слова
«Я нічого більше не хочу, лише писати…»

Re:цензії

21.04.2014|11:10|Наталя Данилко

Приреченість на дружбу

Гутовська-Адамчик Малгожата. Дівчата з 13-ї вулиці: роман / Малгожата Гутовська-Адамчик; пер. з пол. Божени Антоняк. – Львів: Урібно, 2014. – 240 с.

«Ворог – це друг, якого ще не знаєш» – саме таким епіграфом ознаменований роман сучасної польської письменниці Малгожати Гутовської-Адамчик «Дівчата з 13-ї вулиці». І цей епіграф цілком виправдовується сюжетом роману, адже трьом разючо несхожим героїням, котрі якщо когось і вбачають одна в одній, то лишень ворога, не лишається іншого, як стати друзями.

Отже, у центрі сюжету три чотирнадцятирічні героїні. Агата – вбрана одвічно в усе чорне дівчинка, котру автор одразу ж характеризує «найнестерпнішою, найзлостивішою й найв’їдливішою ученицею в усій школі». Зося – цілковита протилежність Агаті, відмінниця й майбутній, за невідступним переконанням батьків, лікар, котра супроти того переконання спрямовує свої мрії на театральну сцену – в акторство. Клаудія – знавець модних кофтинок, хлопців і загалом усього, чого не личить знати чотирнадцятирічним дівчаткам. Героїні – однокласниці.

Доречно зауважити, що в «Дівчатах із 13-ї вулиці» присутня й четверта героїня, котра й змушує Агату, Зосю й Клаудію потоваришувати. Хоча те «змушує» вельми відносне, адже ця четверта героїня – Магда – перебуває в комі, а дівчатам покаранням за спільний «гріх» призначено читати Магді книжку в якості залучення всіх можливих шляхів для виведення дівчини зі стану безперервного сну. Щоправда, пасивність Магди певною мірою відносна, адже вона задовго до появи в житті дівчат періодично сниться одній із них – Агаті: «Магда – це моя подружка, – відрубала Агата. – Зрештою, вона приходить лише до мене, причому ще з кінця канікул…». І це «приходить» про прихід дівчини саме в сни Агати.

Оповідь розпочинається разом із початком навчального року. Малгожата Гутовська-Адамчик занурює читача в життя кожної з героїнь, і читач зауважує, що жодній з них легко не ведеться навіть там, де вони б могли бути безтурботними, як-от Зося, котра, здавалось би, відмінниця й не може зазнавати проблем із навчанням, утім бажання дівчини грати в шкільному театрі відкриває перед нею розуміння, що саме в театрі героїні більше радості, ніж у навчанні, хоча вчитися Зося любить…

Знайомлячись із дівчатами та їхнім життям, читач констатує певну безвихідь у житті кожної, а пошуком виходу з непростих життєвих підліткових турбот і стає для дівчат читання книжки своїй однолітці Магді, котру саме їхнє читання може повернути до дійсності, хоча спершу такий вихід здається дівчатам виключно безрадісною карою за знайдені в їхній кімнаті під час шкільної мандрівки банку з-під пива й недопалок. До слова, навіть ця знахідна в кімнаті дівчат видається їм справою рук Магди:

     «– Отже, це вона нас покликала? – роздумувала Зоська вголос. – Це вона підлаштувала, що ми витягли саме такі жеребки, і ця банка з-під пива – це теж вона зробила.

–       Що ти верзеш?! – не витримала Клаудія. – Банка з-під пива як звістка з іншого світу? Сміх та й годі! Недопалок теж підкинула для певності. Ти точно з глузду з’їхала! Дівчина в комі. Лежить нерухомо в ліжку, у Варшаві.

–       Лише її тіло, – глухо прошепотіла Агата. Її погляд утупився в порожнечу. – Дух…

–       Що дух?! Відколи це духи підкидають банки під ліжка? – Клаудія намагалася все спростити. – Ну, гаразд, може, це я, окей? Краще вже валіть усе на мене. І годі про це!

–   Дух вільний, розумієш? Завжди вільний, – доказала Зося, незважаючи на спроби Клаудії. – Його ніщо не обмежує. Він може мандрувати в часі й просторі»

 Цікавою є мандрівка дівчат у книгарню, коли вони намагалися відшукати книгу, котру слід читати дівчині в комі. Особливо цікавою та мандрівка стає для українського читача, адже там можна споглядати свято різноманіття книжкового ринку Польщі. І хоча книгу героїні в книгарні так і не відшукали, утім без такого епізоду роман не обійшовся б. Уже хоча би тим, що в цій першій істинно спільній справі героїнь можна простежити, які вони різні, як вони вороже ставляться до різностей одна одної та як попри все намагаються розгледіти одна в одній когось відмінного ворогу.

Книжку для Магди віднаходить Зося, хоча відповідальній дівчині цей вибір знається неможливим, адже є стільки різних книжок і незбагненно, котру з них личить читати дівчині в комі! Та все ж САМЕ ТА книжка віднаходиться:

«І раптом у самому кутку найнижчої полиці вона бачить одну-єдину книжку без палітурки. Ця книжка стояла там завжди. Зося не пригадує, щоб вона бачила її новою. Але вона пам’ятає, що коли сама хворіла, то завжди прохала того, хто її доглядав: маму, бабусю чи медсестру з лікарні (найчастіше батьки платили за додаткові послуги медсестрам з лікарні, де працювали самі), щоб їй читали цю книжку»

Таким чином «Дівчата з 13-вулиці» – книжка в книжці. Віднайдена Зосею книжка, книжка, котру дівчата почергово читають своїй новій подрузі, подрузі за повернення до дійсності якої вони розпочинають неабияк хвилюватися, стає направду саме тією, котру й слід було читати. І не лише дівчинці в комі, а й читати тими, хто хоча видимо й перебував у дійсності, проте був захований-захищений від неї своїми ще не остаточно вибудуваними підлітковими світами. Адже віднайдена для Магди книжка – казка, котра розповідає про хлопчика, зосередженого виключно на собі й своїх клопотах, який однією незвичайною мандрівкою стає зовсім іншим…

 У «Дівчатах із 13-ї вулиці» все відбувається, як і мусить: допомагаючи комусь, ми насправді допомагаємо собі. Ось і Зося, Агата, Клаудія, намагаючись повернути з коми Магду, повертають і себе з дещо менше видимої, утім все ж таки коми. У романі піднімається величезна кількість підліткових проблем, про котрі вітчизняна література для юних читачів вперто мовчить, і в якому б віці ми не прибули в читання цієї книги сучасної польської письменниці, у процесі читання ми стаємо й самі чотирнадцятирічними, і з’ясовується, що насправді, скільки б нам не було років, завжди є те, що нас, таких різних, таких неподібних одні на одних, об’єднує, що нас робить насправді схожими в такій мірі, що всі наші відмінності втрачають свою силу, відтак очевидним стає одне: ворог – це друг, якого ще не знаєш. 

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери