Мабуть, Ігоря Павлюка особливо представляти нема рації.

Поет знаний не лишень в Україні, а й далеко за її межами. Його твори вже перекладалися російською, білоруською, англійською, латиською, болгарською, французькою, японською та іншими мовами. І не тільки перекладалися,  входили в поважні антології, виходили окремими книжками, як, наприклад: Ігор Павлюк та Юрій Лазірко. Catching Gossamers («Ловлячи осінні павутинки», «Ловя осенние паутинки»): Лірика трьома мовами (англійською, українською, російською) – Нью-Йорк: CreateSpace», 2011; Павлюк Игорь. Исповедь последнего волхва: Лирика. – Санкт-Петербург: Алетейя, 2012.

А тут і нова поетична книжка, що вийшла в Польщі «Męskie wróżby» («Чоловіче ворожіння») (видавництво Episteme, Люблін). Переклад з польської здійснив відомий український поет, що мешкає в Польщі, на Холмщині, Тадей Карабович.

Принагідно зауважимо, що свою першу книжку пан Тадей видав польською мовою, а згодом переклав на неї не одного українського автора. Серед них Яра Славутича, Мілю Лучак, Ігоря Калинця, Богдана Бойчука, Марію Ревакович, Романа Бабовала, Віру Вовк, Емму Андієвську та інших. З-поміж тих інших і мою поетичну книжку «Потойбіч тиші» («Po tamtej stronie ciszy», видавництво «Prymat», 2000), за що я панові Карабовичу дуже вдячний і маю певні міркування про його перекладницьку роботу.

Хочу відразу наголосити, що вона є дуже сумлінною, вибагливою і чесною. Перекладач відходить від оригіналу настільки, наскільки йому дозволяє знання української мови. А те знання у нього всеохопне, бо він видав уже кільканадцять книжок рідною мовою, дотримуючись традиції батьків, яким вдалося після операції «Wisla» все-таки вернутися на рідне Закерзоння. Одначе в Карабовича, як і в багатьох західноєвропейських літераторів (та й не лише в них) є свої уподобання до перекладу: вони неохоче беруть традиційні (з певним розміром і римою) вірші. І тих перекладачів можна зрозуміти, бо західноєвропейська література майже повністю перейшли на верлібр. Як колишній керівник літстудії, я мав нагоду не раз вислуховувати докори за те, що підказував початківцям освоювати вільний вірш. На своє виправдання  казав, що тим маю намір інтегрувати їх у поетичну Європу, але мої докази не завжди сприймалися.

Хай там як, а верлібрист із-за Бугу взявся перекладати традиціоналіста зі Львова, щоправда, народженого на Волині від матері-холмщачки, котра була витурена з рідної землі аж за Буг. Саме оці ностальгічні забужанські мотиви  ми подеколи зустрічаємо в творчості Ігоря Павлюка. Хай там як, але вірші Павлюка сподобалися Тадею Карабовичу, в іншому випадку він не брався б їх перекладати. Принаймні так перекладач пояснив мені свій вчинок.

Я не можу похвалитися великим досвідом перекладницької діяльності, зокрема, з польської мови, одначе намагався познайомитися з Карабовичевими перекладами, зіставляти їх із оригіналами і не знаходив великих, як то часто буває, відхилень («отсєбятіни»). Як видалося мені, перекладач не завжди намагається зберегти риму, а рима в Ігоря Павлюка часто несе особливе навантаження. Бувають і ритмічні збої попри те, що український автор і сам не завжди дотримується чистого класичного розміру. Найголовніше, що Ігор Павлюк – «поет, у якого нема зазору між словом і серцем» ( Микола Вінграновський). Інший метр нашої літератури (Іван Дзюба) зазначив: «З великим задоволенням прочитав Ваші нові поезії. Багата настроєвість, несподівані асоціації, поетична енергія і часто афористичність мови, відчувається подих натхнення».

Зараз Павлюк упіймав новий «подих натхнення» і переконаний, що його книги почали активно перекладати тільки тоді, коли він, пройшовши своїм життям через манівці язичництва, прийшов до християнської традиції. Хай там як, а допитливий польський читач матиме можливість познайомитися з поезією вельми цікавого автора завдяки зусиллям не менш цікавого перекладача.