Про  цього французького прозаїка ми ще нічого не знаємо, хоча весною 2011-го він приїжджав до України, відвідував Одесу і Київ. Тьєрі Есс є одним із тих небагатьох інтелектуалів-французів, які знають про Україну, знають про Чорнобильську трагедію і Голодомор 1932-1933-го років. А із українських письменників знають Тараса Шевченка і Андрія Куркова…

У Франції його вважають молодим письменником. Мабуть не так за народженням, а народився Тьєрі Есс 1959 року, як за часом входження у літературу (писати Тьєрі Есс почав, коли йому минуло 40 років).  Свого першого романа Тьєрі Есс видрукував 2003 року під назвою « Американське кладовище», 2005-го вийшов другий роман  « Жура». Нарешті, 2009-го видрукувано третій роман письменника під назвою « Демон», який був відзначений премією « Медічі ». Жоден із творів Тьєрі Есса не перекладався українською, російською чи білоруською. А після « Демона» росіяни взагалі промовчать за цього письменника. Тому важливим є, аби цей роман таки появився в українському перекладі. І дебют перекладача Андрія Біласа, який взявся за роман непростий, політично заангажований через нашу дружбу-мсту із Росією, через змалювання у ньому трагічно-натуралістичних сторінок російсько-чеченської війни (класичною є коментар батька головного героя: « Дурню! – понісся батько. – війна не досвід, а огидна річ! »), у якому фактично накладаються сторінки переслідування фашистами євреїв у ІІ-ій світовій війні із винищенням російськими військами чеченського народу, є намаганням не „ підловити “ наших історичних і політичних опонентів на драстичній для них темі, а вкотре задуматися над проблемою Правди і Брехні, Добра і Зла, Любови і Ненависти. У цьому сенсі роман Тьєра Есса є дослідженням природи Зла, природи Правди, природи відповідальності Роду і спадкоємности Роду у становленні Людини. І драма Людини, його сімʼї у цьому вічному непримиренному протистоянні.

Сьогодні Тьєрі Есс викладає філософію в ліцеї міста Метц, про своє викладацтво говорить з повагою і не робить собі із нього проблеми: « Те, що я поєдную викладацьку і літературну творчість, на те є і економічні, і соціальні причини. Праця письменника передбачає відсторонення, зосередження, усамітнення. А моя робота в ліцеї дає мені змогу спілкуватися з людьми, колегами, учнями. Вона не дає багато для моєї творчості, але дуже важлива для соціального статусу».

Цей коментар Тьєрі Есса дозволяє мені з повагою ставитися до нього, навіть не читаючи його творів. Бо в українській практиці маємо багато необґрунтованого снобізму молодих літераторів до викладацької праці, який викликаний не так самим процесом викладання, як перевитратами державної системи викладання.

Я не читав двох попередніх романів письменника, хоча критика, власне, ті нечисленні оглядові відгуки українською на ці романи позитивні. Так само незвично відвертою є тема романів. У першому з них розповідається про зникнення дівчинки-підлітка та її загибель у Лотарингській долині. У цей, здавалося би простий кримінальний сюжет, прозаїк вкладає глибокий зміст – зникнення цілого світу – світу робітників прядильних фабрик. Недаремно цей дебютний роман про занепад, про відчай, написаний  з відтінком меланхолії. був відзначений премією Роберта Вальзера.

Другий роман прозаїка «Жура» розповідає про зраду ідеалів дитинства. Критики називають письменника « незвичайним оповідачем, який однаково переконливо препарує як питання зради ідеалів дитинства, так і трагічні події ХХ століття».

Теми своїх творів письменник вибирає нібито просто: « Зазвичай я відштовхуюсь від чогось дуже простого, що мене вразило, зачепило. Наприклад, у горах Вогезах я колись випадково побачив долину з покинутими фабриками. Потім я вже ніколи туди не повертався, але на основі того враження я вигадав свій роман «Американське кладовище». Поштовхом для написання роману «Демон» був знімок, зроблений американським фотографом у Грозному: на килимку для молитви сидить юнка з автоматом Калашникова. Мене вразило, що така молода дівчина вже знає війну. Для мене чеченці – це люди, про яких забула історія. І тоді, щоб прийти в романі до Чечні, я вигадав французьку родину, яка має корені в Росії».

Так само із надметою, яку кожен письменник ставить перед собою. Відповідь Тьєрі Есса проста, лаконічна, а від того ще більш переконлива: « Інколи письменники кажуть, що пишуть, щоб зрозуміти себе. Я погоджуюся з цим. Всі мої романи не схожі один на одного, бо розповідають про різні речі, проте в центрі їх завжди доля людини, яка мене хвилює. Мене турбують родинні історії, довкола яких консолідується родина. Мене хвилює момент, коли особиста історія родини розчиняється в загальній ».

Ця проста відповідь перегукується із зауваженням Олександра Вампілова, яке доречно навести у цій розмові: « Усі кращі відомі письменники відомі тим, що говорили правду. Ні більше, ні менше – тільки правду. У двадцятому столітті цього досить, аби прославитися. Брехня стала природньою, ніби повітря. Правда зробилася винятковою, парадоксальною, дотепною, таємничою, поетичною, сливе виїмковою. Кажіть правду, і ви будете оригінальні ».

Роман « Демон» є кількашаровий: тут перегукується трагедія євреїв у другій світовій війні (через розкриття долі Франца і Єлєни, дідуся і бабусі героя роману французького журналіста Пʼєра Ротка), яка накладається на долю батька головного героя, адвоката Льва Ротка, що втік із Радянського Союзу на другий день після смерті Сталіна, і все життя намагався забути свою попередню історію, намагаючись розпочати життя з чистої сторінки, і завершується історією Пʼєра, що у пошуках своїх коренів їде в Чечню, аби зрозуміти не тільки трагедію дідуся, бабусі й батька, але через трагедію чеченців осмислити феномен людського злочину як такого.

Роман є епічним у задумі, але нагадує більше епічні фрески, бо маємо тут скалки політичних конфліктів ХХ століття, портрети тиранів і злочинців (Гітлер, Сталін, Гіммлер, Ейхман та інші) зі змалюванням трагічної долі простих людей, які стали жертвами цих глобальних людських знищень.

Пʼєра Ротка  у цих пошуках супроводжує демон крови. Він змушує його докопуватися до суті свого походження й походження свого батька, з яким дуже мало спілкувався. Демон памʼяти є визначальним у нашому бажанні пізнати правду свого роду. Так само як у борні із ним загинув його батько, Пʼєрові вдалося найголовніше – усвідомити свою причетність до Історії. Але це усвідомлення приходить тоді, коли ми не боїмося і не відмовляємося від історії свого роду, як тих своєрідних Воріт Часу, крізь які ми входимо у минуле, живемо у сучасному і йдемо у майбутнє.

Цивілізації гинуть тоді, коли ми замовчуємо окремі сторінки її історії. Роман Тьєрі Есса « Демон» вкотре нас від цього застерігає…