Re: цензії
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
Видавничі новинки
- Клариса Пінкола Естес. "Жінки, що біжать з вовками. Архетип Дикої жінки у міфах та легендах"Психологія/Філософія | Буквоїд
- Станіслав Арсьонов. "Посібник зі щастя. Як наповнити своє життя достатком і радістю"Психологія/Філософія | Буквоїд
- Лев Ребет. "ТЕОРІЯ NАЦІЇ"Книги | Буквоїд
- Дмитро Савченко. "Вовки Да Вінчі"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. Чимчикун. "Історії Країни НаДобраніч"Дитяча книга | Буквоїд
- Франц Верфель. "Винен не вбивця… Зустріч випускників"Книги | Буквоїд
- Таня Стус. "Проростання"Проза | Буквоїд
- Дарія Піскозуб. "Машина"Фантастика | Буквоїд
- Стюарт Тертон. "Сім смертей Евелін Гардкасл"Книги | Буквоїд
- Ліндсі Паверс. "Як не зіпсувати життя своїм дітям. Посібник з виховання без стресу та нарікань"Психологія/Філософія | Буквоїд
Re:цензії
Страйки, стейки, вареники з піснями, або Нємци вєздє
Леся Степовичка. Німці в городі. Проза. Кн.перша / Авторська передмова; Передмова Святослава Караванського; Післямова Анатолія Дімарова.
Леся Степовичка знову пише про німців (перший роман, виданий 2007 року, має назву „Шлюб із кухлем пільзенського пива“). Якісь „крайнощі“ у нашої Лесі: то панегірик Степанові Хмарі, то готовність до факельного горіння поблизу авантюрно-кримінальної звізди Володимира Яворівського, то прозовий цикл про німців (не тих, які били нас, а потім ми їх, хоча про них також; а тих, переможених, які мали в дупі переможців і живуть собі в ситій Европі й досі, споглядаючи на нудистські принади Ангели Меркель, смачно відригуючи при цьому баварським пивком, сперечаються, що швидше станеться: Юля Тимошенко вийде на волю, чи Путін запустить „енний“ газовий потік в обхід України…
Перші дві повісті, які склали основу сеї книги („Мир, дружба, жвачка, або Контракт з товаришем Луначарським“; „Біле чорнило, або Любов, кагебе і зима“), мають певні сюжетні повтори, не дивлячись на те, що події перші відбуваються у 1988-му році (перебудовний період), а події другої – у 1974-му (застійний період). Маю на увазі ситуацію із відсутністю води у спекотному Дніпропетровську (така собі назва-абракадабра для німців перебудованої і застійної доби), й рятування ситуації перекладачкою Яною (в першому випадку) і буфетницею Танею ( в другому), коли вони запрошують німців до себе й ті, прийнявши душ, припиняють страйк. Реальний, дещо гротескний у першій повісті й майже політично шкандальний – у другій…
Що є реального, сиріч натурального у сих творах? Спілкування. Крихта надії й сподівання у совдепівської людини вирватися за межі „замкнутого простору“ нехай навіть через заборонене кохання із іноземцем. У першому варіанті моральним авантюристом, яким здебільшого є всі чоловіки без поділу на національність, і моральною жертвою тоталітарної системи у другому варіанті (напевно, таке теж мало місце). Принаймні, авторка пробує нас переконати у перспективній чистоті „разового сексу“ молодого австрійця із молодою студенткою-практиканткою.
Композиційно усі твори, без винятку, швидше є щоденниковою прозою (про що говорить наявність конкретних дат у творах), написаних з рекламною метою (підприємства, які згадуються у повістях, мали би платити авторові за популяризацію їхнього промислового бренду).
Але це жарт (пригадуєте у фільмі Л.Гайдая „Кавказька полонянка“: шутка). Бо, направду, повісті читаються легко; виклад динамічний, простий; мова діалогічна з використанням жаргонізмів; професіоналізмів; фраз російською, німецькою, французькою (хоча не обійшлося також у книзі без невиправданих русизмів та технічних комп’ютерних недоглядів); усі історії читаються „с удовольствием и не без морали“, особливо друга повість. Думаю, ці повісті цілком лягають в кіносценарну основу (от є таки моменти, коли шкодуєш про відсутність українського кіна). Совдепівські маразми побутові, світоглядні, етичні (моральний кодекс будівника комунізму!) виписані сливе досконало.
Особисто мене зачепили не повісті, – бо все-таки це зразок жіночого письма, не сентиментального, але жіночого, – а новели. Окремі сюжети майже геніальні – ці теми ще не піднімалися українською літературою – „Берлінський казанова“ (підстаркуватий німець описує свої стосунки із українськими жінками), „Гюнтер, Петро і пізні помідори“, тут мені тільки видається зайвим „ліричний відступ“ про упівський (участь української повстанської армії у Другій світовій війні) контекст Другої світової. Недоречним, штучним у контексті даного сюжету, а не в контексті Історичної Справедливости. І особливо вражаючим є сюжет новели «„Война – мать родна“, або Людвіґ Вільберт у степах України», де вперше зачіпається тема примусової жіночої проституції у Другій світовій…
Окремо стоять новели „Медовими слідами Хуго Кесслера“ і „Що українцю добре, то німцю – смерть“. Перша сильна своїм гуманістичним началом; друга – гумористичним.
Тепер висновок. Леся Степовичка – сей дніпропетровський козак у спідниці – ствердила сею книгою свою право на розповідання історій. Пригадуєте, Віктор Шкловський у біографії Льва Толстого пише про три шляхи мистецтва: 1. Можна увійти в себе, сотворитися; 2. Вузький шлях. Є твори, які розповідають про чудесні випадки, пригоди і конфлікти, Пригоди ці повторюютьвся від книги до книги. Вони не дають нового сприйняття світу, зводячи його вивчення до вивчення письменників „як стилістів-каліграфів“; 3. Розширення себе – шлях створення радіотелескопів…
Леся балансує сею книгою між трьома шляхами, частіше наближаючись до другого. Напевне, вона й не претендувала на щось інше, як виповісти історії, які її боліли і болять. Інакше б ніхто на них уваги не звертав. У тому числі і я. Бо має бути прописаною історія покоління героїні цих творів. Боротьба якого за своє право чутися Людиною полягала не тільки у формі відкритого протесту, але у формі мовчазного несприйняття системи. У цьому сенсі книга прози Лесі Степовички є свідченням історичним, і як таким майже правдивим. Бо література – се завжди майже… А Леся Степовичка є літератором, свідомим того, що вона хоче сказати, а про що бажає промовчати… У сій книзі ся межа збережена, що дозволяє говорити про автора, який відбувся, і твори якого читаються…
Коментарі
Останні події
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова
- 26.04.2024|11:17У ВСЛ вийде книжка Сергія Руденка "Анатомія ненависті. Путін і Україна"
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"