Re: цензії
- 18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськНотатки мемуарного жанру
- 17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменницяВолодимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
- 14.12.2024|Валентина Семеняк, письменницяКлюч до послань
- 10.12.2024|Ігор ЗіньчукСвобода не має ціни
- 01.12.2024|Ігор ЗіньчукТомас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
- 20.11.2024|Михайло ЖайворонСлова, яких вимагав світ
- 19.11.2024|Тетяна Дігай, ТернопільПоети завжди матимуть багато роботи
- 19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачкаЧасом те, що неправильно — найкращий вибір
- 18.11.2024|Віктор ВербичПодзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
- 17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиДіалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
Видавничі новинки
- Олександр Ковч. "Нотатки на полях"Поезія | Буквоїд
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
- Легенда про ВільнихКниги | Буквоїд
- Нотатник Вероніки Чекалюк. «Смачна комунікація: гостинність – це творчість»Книги | Буквоїд
Re:цензії
Неспалимість добра
Микола Адаменко. Володар казкових скарбів (слідами Ю.С. Виноградського). — Ніжин: ТОВ «Видавництво «Аспект-Поліграф», 2013, — 288 с.
Незвичайну книжку я одержав днями від Миколи Адаменка: ґрунтовну розповідь про українcького краєзнавця й діалектолога, організатора і засновника Сосницького краєзнавчого музею Юрія Виноградського (1873 – 1965). Можливо, це прізвище не говорить нічого для середньостатистичного читача (хоч перший нарис про Виноградського, ще за його життя, опублікував півсотні років тому в чернігівській молодіжній газеті Володимир Дрозд, майбутній письменник), але тільки не сосничанину.
«Образ унікально-ідеальної людини Юрія Степановича Виноградского ще в ранній юності (десь в кінці 40-х років) запав мені в душу і там надійно поселився назавжди, — пише на початку цієї студії автор. — Він став для мене зразком для наслідування і оберегом моєї віри в людину. Цей образ весь час наштовхував мене на роздуми про неспалимість добра і непростий шлях у нашому світі творців і носіїв того добра…».
Зупинимось бодай на кількох рядочках із біографії вченого: сосничанин, закінчив Чернігівську класичну гімназію (навчався з Михайлом Могилянським) та юридичний факультет Київського університету, працював у судових установах Варшави і Чернігова, у 1919 році — голова Чернігівського губернського комітету охорони пам’яток мистецтва і старожитностей. Влітку наступного року переїхав до рідної Сосниці, де одразу ж організував і очолив музей, працюючи в ньому до своїх останніх днів — довгих 45 років. І тому ця книга, як написано в анотації, є водночас «поглибленою історією Сосничини і своєрідним посібником з виховання національного патріотизму». Вже у 1928 році у легендарному збірнику «Чернігів і Північне Лівобережжя: огляди, розвідки, матеріали», який вийшов у Києві під редакцією академіка Михайла Грушевського, Виноградський публікує статтю «Сосниця та її околиці». Це був тільки початок. Загалом вчений відкрив понад 50 стоянок первісної людини, а також близько 10 давньослов’янських городищ. Відтворена ним історія Сосниці та її околиць, від найдавніших часів до початку ХХ століття, зберігає свою наукове та пізнавальне значення.
Юрій Виноградський також досліджує діалекти — наші поліські говірки, а також топоніми, друкуючи свої студії, як і студії історичні, в академічних виданнях. Микола Адаменко зізнається, що він був щасливою людиною. В чому це щастя? Мабуть, і в тому, що писав свої статті для нас, а не для захисту кандидатської дисертації. Юрій Степанович просто зневажав оту безрезультатну тяганину з кандидатським ступенем.
Книжка про Виноградського — не просто біографія вченого. Подаючи його ще неопубліковані твори і фольклорні записи, автор Микола Адаменко, теж з діда-прадіда сосничанин, розмірковує і над історією свого краю, і над нашою мовою, і над давніми слов’янськими віруваннями, і над «уламками поганського світогляду» сосничан, про що згадує вчений. Наприклад, доносить читачеві хронологію імперського тиску на українську мову, укладену академіком Ніною Вірченко; подає майже двісті санскритських слів (давня любов Миколи Петровича), таких близьких до наших, якою написана давньоіндійська поема «Махабгарата» (її першим перекладачем був уродженець Сосниччини Борис Смирнов); серед тих слів є й «сувіри», що за законами мови перетворюється на «сіверян», про яких так багато пише Виноградський, але, на думку Адаменка, подібне дослідження в наш час, посилаючись на санскрит, могло б бути набагато глибшим. Таких міркувань, спостережень можна наводити доволі.
Дивує книжка і тим, що доля Юрія Виноградського дуже схожа з долею Миколи Адаменка. Скажімо, у 1937 році котрийсь із сексотів настукав куди треба, що завмузеєм розглядає підозрілі глиняні таблички з якимись незрозумілими написами. Цього вистачило для звинувачення Виноградського в китайському шпигунстві. І ось вже чекісти хапають його за шивороти, турляють в потилицю і старий вчений летить по коридору, розкинувши руки… Щоправда, його все таки випустили з страшних катівень НКВС, але не тому, що звинувачення було занадто вже безглуздим. Просто, коли Виноградського брали, на стіні слідчого висів портрет Єжова, а коли відпускали на волю на тій стіні, над іншим вже слідчим, висів портрет «інтелігентної людини в пенсне» Берії.
А ось Миколі Адаменку не пощастило вирватись із рук чекістів. У 1953 році його, студента філфаку Київського університету, за надмірне зацікавлення рідною літературою, зробили однією з центральних постатей містифікованого судового процесу, після чого початкуючий поет одержав десять років ув’язнення в концтаборах. І тільки із-за смерті «батька всіх народів» із лісорозробок Північного Уралу довелося повернутися у 1956 році. Але ще довго не був реабілітований.
А ось що пише Микола Адаменко про «Володаря казкових скарбів» у листі до мене:
«Все ж я усвідомлюю, що книга може сприйматися неоднозначно. Бо ж науковою її назвати не можна. Видавництвом вона визначена як науково-популярна. А все ж вона створена на стикові таких наук, як загальна історія, археологія, фольклористика, мовознавство, етнологія, діалектологія. Хоча я, як філолог, краєзнавець (навіть кілька років очолював міжрайонне товариство захисту пам’яток історії та культури), а до того ж і як письменник і громадський діяч, у певній мірі з тими науками пов’язаний. Тим паче що через них ішов вслід за Юрієм Виноградським.
Може, через усе те стиль книги виявився не зовсім стандартним. Я прагнув , щоб кожен, хто читатиме книгу, міг достатньо з неї взяти залежно від освіченості і розумового рівня.
Мене, наприклад , тішить те, що одна аспірантка Чернігівського педуніверситету, коли мій рукопис був ще лише в інтернеті, взяла з нього чимало матеріалу для написання кандидатської дисертації з археології. Значить, мої зусилля виявилися не даремними. Я сподіваюсь, що і в інших галузях хтось із дослідників може відштовхнутися від якоїсь тези чи ідеї, щоб глибше і ширше те все опрацювати. Та й суто наукові фрагменти я прагнув донести до читача в доступній формі. А ще впевнений, що кожний, хто прочитає цю книгу, не залишиться байдужим до образу Юрія Степановича Виноградського, до того ж сподіваюсь не зовсім скромною надією, що після прочитання книги у кожного щось може змінитися на краще і в свідомості, і навіть у вдачі. Я зробив книгу так , як схотів, як підказували моє сумління і мій світогляд».
Микола Петрович добре знав Юрія Степановича, увічнив його образ у романі «Закон — тайга», у ряді своїх поезій. Він справді є володарем казкових скарбів, на якого усім нам (повірмо у неспалимість добра) треба рівнятися.
До речі, 23 квітня (за старим стилем) виповнюється 140 років з дня народження Юрія Виноградського. Отож Микола Адаменко, при допомозі своїх щедрих і щирих благодійників, зробив йому гідний духовний дарунок.
Коментарі
Останні події
- 23.12.2024|20:38Вийшов друком другий том духовних записок Ігоря Павлюка
- 23.12.2024|18:24У ВСЛ виходить новий роман Євгенії Кузнєцової «Вівці цілі»
- 19.12.2024|11:01Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 19.12.2024|07:49Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
- 18.12.2024|13:16Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
- 17.12.2024|19:44Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
- 17.12.2024|19:09Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
- 10.12.2024|18:36День народження Видавництва Старого Лева
- 10.12.2024|10:44На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
- 10.12.2024|10:38Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу