Всі ми знаємо, що з кожної книжки можна про щось дізнатись і чомусь навчитися. А деякі так глибоко заводять нас у певну нішу життя, настільки професійно оповідають про деталі та нюанси обраної для оприлюднення проблеми, що можуть слугувати за підручник.

Роман бельгійського автора Анрі Бошо «Блакитний хлопчик» не є зразком розважального жанру. Навпаки – це привід роззирнутися навколо, придивитись до людей, відмінних від загальної ординарної маси, спробувати приміряти їхнє світобачення на себе, прожити якісь епізоди життя за них чи хоча би поруч із ними. Здригнутись. Вжахнутись. Наблизитись розумом та душею. Зрозуміти. Відчути. Стати мудрішим. Глибшим. Терпимішим. Людянішим.

Бельгієць Анрі Бошо –франкомовний письменник, драматург, художник, каліграф, скульптор, літературознавець, філософ, психотерапевт, член Королівської бельгійської академії французької мови та літератури, лауреат багатьох премій, кавалер французького Ордену Почесного легіону. Він народився у 1913 році, пройшов свій довгий і насичений шлях, написав чимало книжок, які принесли йому славу, і помер на 99-му році життя, в рік, коли вийшов український переклад його роману про підлітка Оріона та його вчительку й друга Вероніку...

Можна було залишатись байдужою. Ставитися до Оріона, як усі, ставитись як до всіх інших. Але Вероніка, яка з’являється в  одному паризькому інтернаті за «невдалим призначенням», не залишається осторонь, і доля її тісно сплітається з долею психічно нездорового підлітка, з яким так непросто... Його переслідує «демон Парижа», намагаючись знищити його своїми променями, він живе у світі своїх страхів і говорить про себе у третій особі – «він», або називає себе Оріоном, ніби споглядаючи себе збоку.  Його не намагаються зрозуміти – він незручний, дивний, а інколи й небезпечний через руйнівні напади гніву.

Але Оріон малює. Вже у перший свій прихід до інтернату Вероніка бачить в учительській пришпилений на стіні малюнок, який зачіпає її за живе.

«...Картинка причаровує, бо цілком відповідає добре прихованій тузі, що стискає моє серце... Цей острівець, його небо, світло, захищене теплим морем крихітне усамітнення, промовляють про жагу та біль зраненого серця».

Хлопчик живе у власному світі, зануритися в який вистачило терпіння, духу й душі лише «мадам», яку він помалу підпустив ближче, як той Лис Маленького Принца, а згодом впустив у свою хвору душу.

Героями роману є не тільки люди, а також і картини-лабіринти, вишукані й заплутані, але зрозумілі Оріону, лабіринти його короткого, але складного життя, якими він дозволяє просуватися Вероніці, відкриваючись мало-помалу в своїх «Диктантах смутку», в уривчастих розмовах, де нерідко відповіддю на питання Вероніки є тільки його «Хтозна...» Ще одним важливим персонажем, ліками та зброєю проти Демона Парижу є творчість (малювання, а потім скульптура), що стає порятунком у надто непристосованому для Оріона світі...

Автор написав цей роман, маючи власний досвід роботи з подібним хворим. Прототипом Оріона був підліток Ліонель Дуйє, саме йому тоді ще не письменник, а психотерапевт Анрі Бошо запропонував шлях звільнення від нав’язливих страхів через їх вимальовування. Ліонель виявився дуже обдарованою особистістю і згодом був визнаний справжнім артистом, мав чимало персональних виставок, а в 2011 році вийшла книга-альбом, де із 128 сторінок на 90 були його ілюстрації.

«Блакитний хлопчик» - нелегкий роман. Враження від нього в мене було подібним до враження, справленого прочитанням «Солодкої Дарусі» Марії Матіос – важке, таке, що накриває тебе і навіть пригнічує, але... Але зрештою ти виходиш із того читання не вниз, а вгору - з новим усвідомленням навколишнього світу. В тебе відкриваються очі на «інакших» людей, на їхню боротьбу з життям, за життя, на тих, хто підставляє їм плече, руку, душу і на тих, хто залишається байдужим. Ти переживаєш чужий біль і чужі страхи, стаєш добрішим, чутливішим, толерантнішим. Адже тільки через такий досвід і такі відкриття можна залишатися людьми, тільки так мусить лікуватися наше хворе суспільство.

Окремо хочу висловити подяку Івану Рябчію за смачний, мудрий, виважений переклад з французької. Маючи досвід такої роботи, можу уявити, наскільки непросто йому було це зробити і технічно, і морально, щиро співпереживаючи герою. Вітаю з дуже гідним результатом.