Судячи з оформлення книги, історія "Русалоньки із 7-В" розпочалася з перемоги у конкурсі "Коронація слова", і нині у циклі вже чотири книги, частина з яких була неодноразово перевидана.

Щонайперше хотілося б відмітити чудові обкладинки та ілюстрації, художники "Тези" завжди подобалися мені своєю увагою до деталей і чіткістю письма, але у перевиданні "Русалоньки" вони перевершили самих себе - герої виглядають, мов живі. Щоправда, дещо здивувала дорослість обличчя головної героїні вже у другій частині.

От з віку героїні й хотілося б почати розмову, оскільки це було моїм першим здивуванням. За сюжетом вік героїні 13-14 років, як відомо з психології, це особливий вік, коли у житті підлітка відбувається багато важливих подій і формується особистість. Саме у цей час підліток починає усвідомлювати себе, головні якості і вади свого характеру, проходить перші серйозні випробовування на стійкість духу.

Вік 13-15 років - улюблений проміжок часу, який описують автори у дитячому фентезі. Це базовий вік аудиторії, коли підліток-герой і підліток-читач разом проходять випробовування, пізнають себе і розвиваються, що зумовлено однією з найважливіших функцій підліткової літератури - ініціальною. Саме тому психологічна чіткість та аудиторна відповідність таких книг має величезне значення.

І ось тут із сприйняттям "Русалоньки" і починаються перші проблеми. На книзі вказаний вік аудиторії, для якої рекомендована ця книга, - "10-12 років". Не маю нічого проти цієї аудиторії, але ж по сюжету героїня старша! І різниця у психології 10-11-річного і 13-14-річного героя (і читача) колосальна. Але коли починаєш читати книгу, то одразу бачиш, що Софійка, головна героїня, аж ніяк не поводиться на свій заявлений вік. Її світосприйняття і поведінка не виходять за межі 10-12 років.

Проте, вік заявлений чітко - це семикласниця (у першій частині шестикласниця, хоча не впевнена, що у першому виданні по тексту не стояв "7-В" відповідно до назви). А оскільки вона семикласниця, то й читач-підліток сприймає її саме так, а це вже не дуже добре, оскільки відбувається підсвідома деформація світоглядних уявлень юного читача. Це не є критичним для однієї книги, оскільки, окрім "Русалоньки", підліток читає ще багато чого, але може бути небезпечним у якості всеукраїнської тенденції.

Та повернемося до самої книги. Софійка (зауважте, не Софія, як би називав себе підліток, який сприймає себе, як дорослого, що природно для такого віку) наче зійшла зі сторінок казки про Русалоньку. Ба, навіть більше, прийшла не з книги, а радше з мультфільму, оскільки надалі "відмінниця" Софійка якось не дуже проявляє свою любов до художніх книжок за межами шкільної програми.

А от на різноманітних "русалоньках" у неї просто пунктик: починаючи із самолюбування і до наслідування в одязі. То в неї коралі або лілії, то вона плаває "як русалонька", то вдягається у сукню, за стилем схожу на русалчине вбрання. Так само асоціюють її з русалонькою й інші.

Софійка розумна, чуйна, цікава, смілива, добра, але щось несправжнє у цьому образі постійно відчувається упродовж двох книг цього циклу. І справа у тому, що ця шестикласниця, з якою знайомиться читач, а надалі семикласниця, досить дивна як на свій вік.

Зараз поясню. Підлітковий вік тим відрізняється від дитячого, що якщо дитина грається (на самоті або з друзями), то підлітку мало гри. Підліток вчиться спілкуватися, і тому потребує якісного спілкування. Це може проявитися як дружба між кількома підлітками, як створення компанії, об´єднаної спільними інтересами, або (за відсутності справжніх друзів та однодумців) у великій кількості так званих "друзів", яких краще називати знайомими.

Спілкуючись, підліток пізнає себе, суспільство, знаходить у ньому своє місце, бореться за свій статус і виробляє типові моделі поведінки спілкування у майбутньому. Щоб ці процеси були якісними, підліток має спілкуватися багато і по-різному.

Це вже потім дорослі починають обмежувати своє коло спілкування, розуміючи, що і для чого їм потрібне у дорослому житті.

А Софійка не лише не має друзів, але й не прагне до спілкування. Будучи у шостому класі, вона, по-суті, не спілкується зі своїми однокласниками (навіть не конфліктує, не складає їм конкуренцію, а просто індиферентна до них), хоча і страждає, що її не помічають. Але при цьому аж ніяк не прагне щось змінити і нічого не робить, щоб виділитися. Так само не знаходить вона потрібного спілкування й у дворі, що видається ще дивнішим, оскільки часто саме "дворове" спілкування у його різних проявах компенсує відсутність якісного спілкування у школі. Свій час та енергію Софійка також ніяк не реалізує, у неї немає ніякого захоплення, що також не може свідчити про нормальний розвиток особистості у цьому віці.

У її полі зору знаходяться лише три людини її віку.

Перша людина - це дуже бідний, неосвічений, але шляхетний і добрий Сашко, якого сама Софійка сприймає як "свою власність", а сам Сашко закоханий у дівчинку, і тому ладен робити для неї все, що завгодно. Чесно кажучи, мене, як людину, подібне взагалі обурює. Мало того, що ставлення Софійки до Сашка цинічне і навіть підле, та ще й цей бовдур (тут мимоволі згадується "Я не люблю рабів") ніяк не второпає, що його не кохають. Але важливо інше - подібні стосунки емоційно аж ніяк не рівні і не можуть бути справжньою дружбою.

Друга людина - повна протилежність Сашкові. Це Вадим Кулаківський, красунчик, у якого безтямно і не взаємно закохана сама Софійка. Вадим із багатої родини, невихований, погано вчиться, палить, ну, і все інше, що можна подумати про такий типаж. Щоправда, саме Вадим, на мою думку, є найбільш живим наскрізним героєм у всьому циклі саме завдяки суперечливості свого характеру і вчинків.

Третя особа, яка хвилює Софійку, - це Ірка Завадчук. Типова бандитка, провокатор, яка полюбляє бути у центрі уваги і досягає цього усіма можливими засобами. Проте, Софійці Ірка цікава насамперед тим, що крутиться біля любого головній героїні Кулаківського.

І все. Більше нікого поряд із головною героїнею. Є ще дорослі і маленький братик, але ж це зовсім інше спілкування! Тим паче, що братик з´явився зовсім недавно, і його не можна звинуватити у тому, що він забрав у старшої сестри багато часу, вільного раніше.

Тому, якщо сприймати головну героїню як живу (як мають відчувати її читачі відповідної аудиторії), а не як авторську вигадку, яка взялася нізвідки і тому розвивається, мов з чистого аркуша, то потрібно зрозуміти і причини самотності і замкнутості головної героїні, її невміння спілкуватися і нецікавість до реального життя.

Так, саме нецікавість до реальності. Бо, якби Софійка не мала чарівну шафу, що може відкривати таємниці минулого, вона б, певно, й до старості сиділа сама, викохуючи мрії про себе-русалоньку чарівної вроди, яку всі люблять. Це псевдо-дієвий персонаж, як не прикро це визнавати, оскільки навіть чарівні пригоди героїв, що потрапляють у казкові світи, врешті-решт допомагають підліткам здолати свої проблеми і комплекси у реальному світі після здобутої перемоги у казковому.

А Софійка пливе за течією, живе, наче нічого поганого у її житті і з нею не відбувається, і просто мріє, що щось зміниться. На мою думку, така бездіяльність у реальному світі аж ніяк не доведе до добра, якщо її наслідуватимуть.

Проте, це не єдина вада головної героїні. Як вже було сказане вище, світ Софійка сприймає виключно через категорії "люблю - не люблю" (Сашка, Ірку, Кулаківського). Це не лише дивна поведінка для її віку, але й ущербна. Одним коханням у такому віці "не наїсися". саме тому, потрапляючи у різноманітні пригоди, головна героїня не змінюється, - відбуваються зміни лише у її ставленні до того чи іншого хлопця.

З іншого боку, визнаю, що є підлітки із пригальмованим психічним розвитком, які, зокрема, можуть знаходити себе у книжках (так звана тимчасова віртуалізація свідомості), і тому саме таким читачам, за певних умов, ця книга може допомогти. Й один із таких шляхів - симпатія до протилежної статі, яку підлітки називають коханням. І тому я почала читати далі.

Якщо у першій книзі Софійка рятувала свого коханого Кулаківського від родового прокляття, то пригоди другої частини знайшли її самі. Тут вона теж рятує хлопця - примару, яка живе у старому замку. Романтично, чуйно, гарно написано, але... знову не справжнє.

Несправжність проявляється навіть у ставленні дорослих до примари. Їхня поведінка суперечить закону світу, заявленому як реалістичний, як наш світ, тобто, і світ читача. Колись навіть існувала норма: не малювати в одному малюнку реалістичних і казкових персонажів, щоб не шкодити дитячій психіці через візуалізацію. Ця норма стосувалася дошкільної і молодшої шкільної аудиторії, яка поки не розрізняє реальне і фантастичне. Проте, і для підліткової аудиторії, якщо автор змальовує реальній світ із реальними місцями подій, роблячи ставку на реальність світу, це також актуальний принцип, якого варто дотримуватися, щоб читачі сприймали текст адекватно й на емоційному рівні вирили у те, що відбувається.

У другій книзі головна героїня поводиться по-дитячому не відповідно до свого віку і також змальовується як не здатна сприймати своїх однолітків як особистостей. Точніше, здатна, але лише маленьку кількість (як у комп´ютера з малим вмістом оперативної пам´яті), що цілком обумовлено нерозвиненістю її особистості. Чого тільки варте сприйняття дівчат з кімнати, разом із якими вона має провести табірну зміну, як невід´ємне "НатАлінОляДашІлонаРит...", що проявляється навіть на мовному рівні в авторському тексті.

Не вміючи спілкуватися, Софійка знаходить собі співрозмовника - примару, тобто, знову поринає у нереальність. Щоправда, з´являється у неї і троє нових знайомих: Віка, яку Софійка називає Ві-ку-ку, дуже дивна особа, яка навряд може становити жіночу конкуренцію головній героїні, художник Павлик, а також новенький у класі, тихенький розумний Дмитрик (ще хлопці, що аж ніяк не дивує).

Така велика кількість хлопців, які, ну, суто за дорослим принципом, "упадають" за головною героїнею, а вона з них "вибирає", не може не покоробити дорослого читача. Але ж теж матриця поведінки, хоча зовсім не та, якій варто вчитися юній дівчині. Можливо, це й допоможе в житті, але ж за подібну підлість у ставленні до людей, треба буде заплатити. І це при тому, що в усьому іншому Софійка - позитивна.

Чесно кажучи, хоча Софійка і допомогла примарі знову народитися людиною, стала краще ставитися до Сашка, та все одно так і не навчилася сприймати його як людину, а не як річ, і майже розлюбила Кулаківського, але чим далі, тим більше вона дратувала особисто мене своїм "русалчиним лицемірством".

І, певно, не лише мене, оскільки, здається, сам світ, в якому живе героїня, дав відповідь на запитання: чи може така нерозвинена особистість стати дорослою і чи гідна вона на особисте щастя?..

Третя книга, до речі, чомусь єдина, не позначена червоним логотипом "рекомендації" конкурсу "Коронація слова", збурила вир моїх емоцій і навіть змусила відкласти деякі справи, щоб щонайшвидше дочитати до кінця.

За банальною назвою "Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу" (ну, суто Чужий проти Хижака) приховалася справжня драма. Пригоди, емоції, щире змалювання почуттів і вагань. У головної героїні нарешті з´явилася не просто суперниця, а справжній могутній ворог. Суто Юнгівська Тінь - справжня русалка.

Ця книга варта окремої розмови, оскільки вона не лише талановито написана, але й дуже складна структурно. Динамічний сюжет поєднується із психологічною глибиною, а це далеко не кожному сучасному автору до снаги зробити на такому невеликому об´ємі. Можливо, я колись напишу про це, але повернемося до книги в контексті образу головної героїні.

Софійка розбудила свого ворога сама, коли розчистила камінь на березі річки, де була зображена русалка. І русалка ожила, нагородивши дівчинку ляпасом, тим самим показавши, що аж ніяк не буде доброю до зухвалої дитини, яка вважає себе "русалонькою". Справжні чари прийшли у людський світ, від них холоне серце і сипле мороком, це навіть відчувається у деяких сценах.

Із завмиранням серця можна спостерігати, як русалка Росава відбирає у Софійки все цінне: друзів, коханих, увагу і любов однолітків і дорослих, та все частіше зазіхає на життя самої головної героїні. Образ Росави розквітає, мов чарівна квітка, і це неабияка вдача для будь-якого автора, а Софійка тьмяніє, ненавидь, заздрить, поринає у морок своєї душі, бо морок є у кожній людині, і саме в такому віці це усвідомлюють. Софійка поступово упродовж кількох місяців стає тінню самої себе.

І нарешті (так, я цього дочекалася!) вона знаходить у собі сили боротися за себе, за своє місце під сонцем, за тих, кого любить. Вона сам на сам з ворогом і з самою собою, поки не розуміючи, що справжній і найстрашніший ворог - вона сама.

Кульмінація цієї книги розкішна, зроблена не лише на сюжетному рівні. Зважаючи на все сказане раніше, мені б не хотілося думати, що це випадкова авторська знахідка. Але за таку книгу цілій історії можна багато що пробачити.

Росава - не людина. І справа навіть не в тому, що вона русалка, а в тому, що саме вона проводить обряд ініціації для головної героїні і для самого читача, бо в ній, гарній, розумній, сповненій чеснот, уособлюється образ будь-якої гідної суперниці, з якою насправді треба подружитися, а не битися. Але до такої дружби треба дорівнятися, що можливо лише завдяки самоусвідомленню.

Справжня русалка теж страждає і шукає свій шлях, хай і серед людей. Росава - уламок чарівного світу, гість з минулого, який може показати мізерність, неправильність і неправедність нашого реального життя. Вона вчить, вона допомагає, вона випробовує. Вона знає, що потрібно людям, і саме тому вигадує все більше і більше психологічних іспитів для юних однокласників із 7-В, Сашка і самої Софійки. І не варто бідкатися, що головній героїні дісталося найбільше, - це плата за все лицемірне, слабке і недобре, що було в її житті до приходу Росави.

Софійка багато зрозуміла за ці місяці. Насамперед зрозуміла себе, навчилася спілкуватися з різними людьми, дізналася, що боїться втратити найбільше, що є по-справжньому цінним, і вона навіть закохалася у Сашка, відповівши на його любов. Це нагорода за пройдене важке випробовування, бо лише перемігши себе і свою темну половину, можна жити повноцінним життям, бути добрим, знаючи, як це, коли зло яриться у твоїх власних очах. Це той досвід, який потрібний кожному підлітку, і бажано, щоб підліток отримав його через книгу, виробивши правильну матрицю поведінки до того, як стикнеться з чимось подібним у власному житті.

Заради цієї книги варто читати дві попередні, а цю варто й перечитати. І все було б добре, якби не з´явилася четверта частина цієї історії, яка неабияк мене засмутила. Таке враження, що зустрічі з Росавою в житті Софійки й не було. Нові сни від чарівної шафи, жахлива історична правда, нові непорозуміння з Сашком, які іноді переходять в істерики, а замість розвитку психології - голий сюжет і чергова таємниця. А це так мало для гарної книги...

У такому дусі можна писати до безкінечності, бо ж героїня вже не розвивається й емоційно не росте. Але іноді справді варто зупинятися на верхівці, щоб згодом розпочати нову мандрівку вже до зовсім іншого казкового світу.

Марина Павленко. Русалонька із 7-В, або прокляття роду Кулаківських. - Вінниця.: Теза, 2011. - 220 с.

Марина Павленко. Русалонька із 7-В та загублений у часі. - Вінниця.: Теза, 2011. - 216 с.

Марина Павленко. Русалонька із 7-В проти русалоньки з Білокрилівського лісу. - Вінниця.: Теза, 2011. - 284 с.

Марина Павленко. Русалонька із 7-В. В тенетах лабіринту. - Вінниця.: Теза, 2011. - 278 с.