Та мало хто знає про іншу подію, яка також відбулася цього місяця, щоправда, сто років тому, і мала неабиякий вплив на розвиток світового літературного процесу. У 1912 році в родині харківських промисловців і фабрикантів братів Зойферів народився син Юра. Незабаром йому судилося стати однією з найпомітніших постатей віденської «субкультури» 30-х років ХХ століття.

Дві важливі події грудня - кінець світу і сторіччя від дня народження австрійського письменника - мають прямий стосунок до збірки найвідоміших п´єс, оповідань та есеїв Юри Зойфера під назвою «Кінець світу». Тож, якщо Ви не знаєте, чим зайнятися 21 грудня, то читання цієї книжки - саме для Вас.

Збірка побачила світ у серії «Меридіан серця» чернівецького видавництва «Книги-ХХІ». Упорядкування, переклад, післямова та примітки літературознавця Петра Рихла. Це, власне, уже не перша книжка Зойфера, яка вийшла в Україні. 1996 року «Молодий буковинець» видав збірку «Асторія та інші історії: П´єси. Оповідання. Есе» у перекладі того ж Петра Рихла. Повернути нашого земляка на культурну мапу українського літпроцесу взявся і харківський театр «Арабески», який включив до свого репертуару п´єсу «Радіошансон - вісім історій про Юру Зойфера» (2007) за текстами Сергія Жадана. Незважаючи на це, ім´я австрійського письменника українському читачеві досі маловідоме. Сподіваємося, вихід немаленької книжки «Кінець світу» якось вплине на цю ситуацію і допоможе не тільки розібратися, як поводитися під час кожного нового апокаліпсису, а й дізнатися, нарешті, хто ж такий Юра Зойфер.

Життя австрійського драматурга, поета і журналіста вмістилося у короткий проміжок - всього 26 років. Але за цей час Юра Зойфер встиг створити чимало гострих памфлетів, сатиричних куплетів та пісень, в яких жорстко критикував владу нацистів. Писав він для простого люду, спираючись на традиції Війона, Гайне і Брехта та віденського народного театру. У післямові до книжки Петро Рихло порівнює Зойфера з «яскравим метеором, що промайнув у наснаженім буремними грозами небі міжвоєнної Європи, щоб так само раптово й дочасно згаснути». Сталося це на піку його творчої наснаги, за кілька днів до прем´єри п´єси «Бродвейська мелодія». Митця заарештовують просто на вулиці. Іронія долі в тому, що трапилося це через помилку. Драматурга сплутали з активістом комуністичної партії. Проте під час обшуку в нього виявили заборонену літературу і заарештували вже «по-справжньому». У червні 1938 року Зойфер потрапляє до концтабора Дахау, а через три місяці - в Бухенвальд. Там він заражується тифом і згодом помирає.

«Кінець світу» Юри Зойфера складається з трьох розділів - «П´єси», «Оповідання», «Есеї». У драмах митця спостерігаємо риси, притаманні епічному театрові Брехта: викладення змісту на початку кожної картини, запровадження зонґів, які коментують дію, ефект відчуження тощо. Автор апелює не стільки до серця, як до розуму читача (робить це шляхом інтелектуального гумору). Незвичайне зображення звичайного реалізується у п´єсах «Кінець світу» (розмова небесних планет), «Лехнер Еді заглядає в рай» (герой Мотор є машиною, яка працює на заводі, розмовляє, відчуває і мандрує в часі) та ін.

Оповідання, вміщені в книзі, кумедні й серйозні водночас. Наприклад, про репортера, який переплутав кімнати і взяв інтерв´ю не у тієї людини («Інтерв´ю») чи про злодіїв, що оголошують страйк і як від цього страждає економіка країни («Страйк злодіїв»). В своїх есеях Зойфер дає влучні характеристики та створює детальні портрети відомих постатей - Гофмансталя, Нестроя, Франсуа Війона та ін.

Центральною в книзі є п´єса «Кінець світу» (1936) - перший драматичний твір, поставлений на сцені театру-кабаре «АВС». Вона написана автором на тлі активної підготовки до Другої світової війни. Сюжет обертається довкола катастрофи - зіткнення Землі з кометою. Завдячуючи журналістам, ця тема відразу стає найобговорюванішою у суспільстві. Цілий «шансон» працівників медіа поспішає «донести всім і всюди / кожен факт і кожну плітку / бо тепер землі нетлінній / вже недовго благовіти». З цієї нагоди всі поспішають висловитися: від простих людей до дипломатів. Особливо актуальними стають міркування знаменитостей. Кожен з них по-своєму планує провести цей день. Модниць цікавить, що носитимуть під час кінця світу, магазини активно проводять розпродажі, банки закликають вкладати гроші в облігації, а урядовці впевнені, що ця подія зачепить усіх, окрім них.

І тут на сцені з´являється професор Гук, який запевняє, що здатен відвернути кінець світу. Але для цього йому потрібні кошти. У їх пошуках вчений відвідує чиновників різних держав, але всюди отримує відмову. Людям або вигідний кінець світу, або вони просто на нього не зважають. «Я обійшов усе місто, - міркує Гук. - За 12 годин до катастрофи. І чим же займаються люди? Вони грабують - від нудьги. Вони накладають на себе руки - від дурості. Вони плачуть від щастя. Вони співають від нужди. Я не розумію людей».

Зрештою, кінця світу так і не відбулося. Як це не банально, але все рятує любов. Комета Конрад закохується в Землю і відмовляється з нею зіштовхуватись. Та чи можна це вважати хепі ендом? За словами Сатурна, «люди і без цього рано чи пізно винищать одні одних». Тож кінець світу просто відкладається на невизначений термін. Або до 21 грудня цього року.