Збірка Юрія Матевощука, направду, нагадує піксельну палітру, де кожен вірш - окремий піксель і лише в їх сукупності твориться цілісна концепція збірки, із притаманним їй настроєм. А мотивація збірки все ж позитивна, із акцентуванням на поступі внутрішніх переживань ліричного героя та реального світу. Паралель між внутрішньо-інтимним та зовнішньо-соціальним стає стрижневою проблематикою книги.

Формотворчий аспект текстів вражає вже з першого вірша і створює вольовий настрій збірки: «..а я тебе вичекаю,/ вимолю,/ вибреду/ з-над болінь/ з-під знемоги...». Концентрування думки у кожному окремому слові виправдовує себе глибинним почуттям ліричного героя, який хоче бути для своєї обраниці «мов тінь», бути її «дорогою». Образ дороги зовсім невипадковий: пізніше ліричний герой згадає про безперервний залізничний шлях... він «б навіть з світу цього відійшов - / Лиш би з тобою лишитись навік».

Ліричного героя цікавлять і проблеми нації, антропологічного коду кожного її представника. І власне на таких культурних ґанджах Ю.Матевощук акцентує увагу читача: «в нас на похороні теж завжди співають,/ - не відспівують? - спивають! - правда?», «Закрий незнання і повабності дірку,/ Бо ти в першу чергу, маленька, ФІЛОЛОГ - / Не просто з філфаку фарбована дівка», «Ми вечірніх заручники теленовин./ Ми зомбовані тих, кому це значить вигідно». У цих словах є лепта від іронії та сарказму на ту дійсність, яка сьогодні сусідить із кожним, але що переможе: смерть культури чи життя нації?.. І тут, мабуть, саме совість, яку, на жаль, «давно ми заникали,/ Зливши потай у каналізацію» може стати основним інструментом у наверненні.

Цікавим є епіграф-сповідь «невідправлена вечірня смс без адресанта» до циклу «Арабески»:

...це ж я минав тепло святинь,

Відхрещувався Твого імені.

Благаю, Боже не покинь,

Благаю, Господи прости мені.

 Цикл віршів складається із дванадцяти стансів - віршів, кожен з яких має завершену думку. Проте у цикл ці секстини об´єднує власне мотив віри:

2.

Пісок у жмені сиплеться камінням

З очей, котрі набралися проваль,

Відводячи від погляду паління

Застиглих комбінацій F4 + Alt

Невже вОнО прокладе магістраль

По наших душах зрозуміння.

Оті «душі розуміння» символічно поєднані із займенником «вОнО», який графічно нагадує два ока, що мають відкритися і пізнати істину. Вбачаю у формальному доборі символіку чисел, адже невипадково цикл складається саме із дванадцяти віршів, кожен з яких має по шість строф. Власне ці числа сусідять із нечистим. Але тут маємо яскравий приклад контрасту змісту і форми, де фактично змістове релігійне наповнення протистоїть символіці чисел. Чи є тут алюзія до «Арабесок» М.Хвильового?... Гадаю, так. Бо й ліричний герой М.Хвильового звертається до Бога, з допомогою якого намагається зрозуміти вищі духовні сили світу «Арабесок». Такий процес ризикує посприяти втраті внутрішніх орієнтирів, що й призводить до роздвоєння «я» ліричного героя М.Хвильового. Такий дуалізм притаманний і для персонажа Ю.Матевощука тільки у ще цікавіший спосіб: противага думок ліричного героя із композиційним задумом циклу, який створив сам автор.

Цікавим видається вірш «Marlboro або 25-й кадр», що з допомогою напівжирного накреслення ілюструє моменти, які б мав містити цей кадр на рівні нейро-лінгвістичного програмування: «серцево-судинні захворювання», «рак», «вагітна», «дитина», «куріння шкодить вашому оточенню», «проблеми імпотенції», «курці вмирають рано». Автор вибудовує цілий асоціативний ряд наслідків впливу нікотину, але чи робить це 25-й кадр?..

Поруч із думками глибокого філософського змісту, знаходимо настроєві вишуки-викрутаси, що є справою формальною та цікавою в контексті сучасної експериментальної поезії:

тут головне не провтикати

ілюзію, яку почув і кому ніс то:

бути комунікатом

бути комуністом

бити комуністів

бути комуні катом

 Власне таке органічне поєднання змістотворчих та формотворчих начал у збірці Юрія Матевощука й засвідчує його вміле володіння словом і вправне жонглювання з метою зацікавити читача, створити свій власний літературний простір.