Хоч у мільйонів тих, хто у дитинстві відкрили першу книжку про хлопчика-чарівника і десять років дорослішали разом із ним, а фінальну сторінку перегорнули вже майже дядями і тьотями інтерес до цієї події має бути винятково особливим.

 Отже в широкому продажу з´явився п´ятисотсторінковий роман Джоан Кейтлін Роулінг «The Casual Vacancy». Щодо назви в англомовного читача відразу виникає ціла купу асоціацій, як-от, «Церква без постійного священика», «Тимчасова вакансія», «Непередбачувані канікули» і навіть «Випадковий пробіл». Безсумнівно, всі ці асоціації літературно виправдані, так само як і те, що це роман не для дітей. Це розповідь про планету маглів, де ані чари, ані дива неможливі. Про світ поттерових дядька й тітки, Вернона та Петунії Дурслі: обмежених, дрібних снобів, чиї життя заледве варті уваги.

«Легко зрозуміти - пише Пуліцерівська лауреатка, літературний критик, Мічико Какутані - чому міз Роулінг захотіла спробувати щось абсолютно відмінне після п´ятнадцяти років творення і хитроплетива фантастичного світу Гаррі та компанії, і можна лише захоплюватися її майстерністю перед лицем величезних очікувань, викликаних глобальним явищем на ім´я «Гаррі Поттер». Нажаль, світ дійсності, зображений нею на цих сторінках настільки підкреслено банальний, такий депресивно трафаретний, що «The Casual Vacancy» не тільки розчаровує, він навиває нудьгу.»

Події роману відбуваються у вигаданому містечку Пагфорд (тут чується щось схоже на Поганський потічок), де раптом помирає член парафіяльної ради, Барі Феарбразер (Чесний-брат, усі імення в романі промовисті), тренер дівочої команди з веслування та захисник інтересів мешканців Полів, окраїни, уродженцем якої був і сам померлий, де незабаром має розпочатися громадське будівництво.

Смерть Феарбразера дає змогу його ворогам у раді, очолюваним місцевим кондитером Говардом Моллісоном, кооптувати на його місце більш зручну фігуру, чия поява впливає на вирішальне голосування і дозволяє їм адміністративно відділити Поля від Пагфорда, таким чином знявши з себе відповідальність за проблемний район. Це разом із закриттям місцевої клініки  для наркоманів, на їхню думку, має відродити Пагфорд як рай для середнього класу, недосяжний для зовнішніх злигоднів. Проте Моллісон і його жахлива рідня були не врахували кумулятивного спротиву соціальної працівниці Кей, доктора Пармайндера, підлітків і їхніх монструозних батьків, чиї об´єднані, але не схожі та здебільшого моторошні мотивації підривають начебто бездоганний план по врятуванню комфортного всесвіту в окремо взятому селі.

Вочевидь «пробіл», спричинений смертю «Чесного-брата» означає щось більше, ніж елементарне закручування інтриги, що тягне за собою подальші події. Як Філософський камінь чи Кубок вогню лише склепіння історії Гаррі Поттера, так само політична боротьба між пагфордськими лібералами та консерваторами навколо виборів обертається на щось вагоміше за спосіб пожвавити дію. Здається, що письменницю непокоять ті ж самі скелети у шафі, що і в поттеріані: тягар відповідальності, котрий з віком лише важчає; невідворотність смерті; занизька самооцінка, викликана занадто оглядним ставленням до шансів, що випадають у житті. Нажаль, занадто однозначне трактування характерів анітрохи не додало книзі, навпаки зробило її безміри дидактичною і менш правдоподібною. 

Втім, найбільш яскравими героями книги стали підлітки, чиє життя начебто зовсім не стикується з життям їхніх батьків. Вони діють більш спонтанно і достовірно, а те, що їх на це спонукає, лишає простір для витлумачення. Їхній пубертатний безум і лють радше приваблює, ніж відштовхує. Одна з них, Кристал Відон, дівчина з Полів, її мати наркоманка та за нагоди хвойда, про батька ж можна лише здогадуватися. Це така собі варіація на тему Соні Мармеладової, персонаж, що за авторським задумом, несе додаткове навантаження. Чи вдасться їй уникнути долі своєї матері й піднятися щаблем вище на класових сходах? Наскільки її майбутнє залежить від рішень «лібертаріанців», які пропагують «персональну відповідальність» і заздалегідь списують тисячі подібних до Кристал як типові пропащі души? Що трапиться з тими, кому в критичну для них мить, рухомі власними дріб´язковими міркуваннями стовпи суспільства «ідейно» відмовлять у допомозі?       

У будь-якому разі, перед читачем розгортається ярмарок людської слабкості, егоїзму та пустопорожності, котрий авторка рясно прикрасила нещасливими шлюбами, адюльтером, конфліктом поколінь, самогубством, зґвалтуванням, героїновою залежністю, бійками і фантазіями про батьковбивство, де гротескні описи сексуальних актів межують з примарними сценами домашнього насильства та напруженням класового протистояння. В цілому це могло б виявитися матеріалом для кількох серій Мідсоммерських Вбивств, якби часом не виблиски справжнього гумору та динамічні спалахи фабули, що пробиваються з під тягаря п´яти сотень і ще трьох сторінок. Отже, не дивно, що оцінка останньої книги Дж. К. Роулінг варіює у дуже широкому спектрі. Ось, кілька прикладів.

 
Негативні:

NY Times:

«замість насолоди від дивовижі, що криється у гарно складеній історії, нас лишили із прибитим розумінням неможливості поєднати дюжину чи щось байок в історію, що викликає справжню емоціональну віддачу»

The Daily Mail (UK): 

«понад 500 сторінок нескінченного соціалістичного маніфесту під машкарою літератури»

Помірковані:

Canada´s National Post:

«The Casual Vacancy підтверджує, що Роулінг не втратила хисту оповідачки, вийшовши за межі свого царства. Знявши фантастичні шати, вона все ще принаджує читача... Хоч роман, здається, не вирізняється міцно скроєним сюжетом. Читач може уявити цілковиту відсутність деяких персонажів без шкоди для змісту. Роман також ясно показує, що з боку Роулінг було розумно застовпити ділянку в царстві фантастичного, царстві котре не вимагає чуття сучасного соціального середовища.»

The Guardian (UK):

«міцний, традиційний і рішуче непригодницький англійський роман... The Casual Vacancy не є шедевром, проте в жоднім разі не поганий: розумний, майстерно збудований і часом кумедний. Цілком можливо, що він викликав би цікавість і поза зв´язком з брендом «Дж. К. Роулінг»»

Начебто схвальні:

Time magazine:

«Це великий, амбітний, видатний, антиклерикальний, смішний, глибоко хвилюючий та пишномовний роман сучасної Англії, сповнений літературної вишуканості й геть позбавлений лайна, і якби не нагальні заходи безпеки Роулінг, він міг би або, принаймні, мав боротися за Букерівську премію. Це глибоко зворушлива книга для тих, хто дуже, дуже глибоко знається на природі людей та романів.»

Чи привабить новий роман Дж. К. Роулінг українські видавництва, наприклад, «А-БА-БА-ГА-МА-ГУ» і чи не загрожує йому щаслива доля вийти у чудовому перекладі В. Морозова, так само оперативно, як попередні роботи популярної авторки, невідомо. Хоч успішний досвід видавничої маніпуляції «ім´ям корифея» в Івана Малковича є, тож цікаво буде, якщо він скористається ним іще раз.