В результаті наше життя стає схожим на гру, в якій ми - лише гравець,   і не ми придумуємо правила і нагороду чи покарання за гру. І просто не маємо часу замислитися над тим, що все, що на сьогодні заплановано, можна виконати, але інакше. Не один філософ, з нашим шанованим Сковородою включно, звертав увагу на важливу фразу про те, що реальність існує незалежно від нас. І життя наше розвивається незалежно від нас. Але до тих пір, поки ми з цим згодні.

            Книжка Міли Іванцової «Ключі від ліфта» - прекрасний посібник, як у щоденній суєті вирізнити   чисту радість, подаровану кожному життям. Вона сходу ошелешує читача тим, що будь-яка ситуація має абсолютно несподівану розв´язку, а головне - будь-яка ситуація має щонайменше два виходи: щасливий і занапащений, і що ми самі вибираємо ці виходи майже свідомо.

Ігор, головний герой роману  -  у міру забезпечений, у міру скептик,  у міру досвідчений, у міру... - словом, усе в міру - зустрічає біля метро молоду дівчинку-провидицю. І хто їм вірить тим провидицям, яких нині - сила-силенна? Він просто поспілкувався з нею знічев´я,  не маючи наміру вірити жодному її слову: занадто звичайною малоліткою була ця провидиця, без нальоту таїни, вселенського суму в очах, які вміють напустити на себе досвідченіші. Заплатив десятку, щоб вона сказала, що там чекає на нього найближчі два дні, - і це також знічев´я. Напевне, хотів сказати щось їй на прощання - дошкульне і повчальне: нехай не випендрюється мала, а краще в школі гарно вчиться. Та не так сталося, як гадалося - сказане дівчинкою стало здійснюватися. Власний ключ героя, на який вона вказала, два дні міг відмикати будь-які двері, точніше два ключі, бо був ще дублікат. І був ще друг, Льовушка, художник, щира і відкрита душа, романтик від народження. У кого, як  не у двох таких нерозлийвода, могла зародитися ідея: спробувати! Спробувати відкинути всі плани, стереотипи, і прожити ці два дні за законами чистої радості - насолоджуватися життям, жити на повну. Два ключі відіграли роль рулетки, не забуваймо, що один ключ веде до щастя. А поки що друзі, змовившись, ввійшли до одного будинку, але в різні під´їзди...  Але весь будинок раптово залишається без електроенергії, а хлопці - у ліфтах зі своїми несподіваними супутницями. В одному ліфті спалахнуло кохання, а з іншого хлопця забрали прямо у відділок міліції. 

Сюжет роману відразу набуває форми дерева з гілками і гілочками. Два хлопці, дві дівчини - Ліза та Оля, які зустрічаюся в закордонному борделі і дивом тікають на свою землю, два ключі, два дні для здійснення дива - цифра 2 у пані Іванцової набуває магічного значення. У числових системах  філософи цією цифрою означають енергію людини. Приміром, у числовій системі Піфагора   ця цифра означає дії людини. Це - антитеза з такими протиставленнями, як день і ніч, рівновага і неспокій, символ жіночого і чоловічого начал. Свідомо чи ні, але письменниця весь твір побудувала на стилістичному прийомі антитези і, на мою думку, цим перевершила навіть саму себе. Постійно спонукаючи до порівняння, вишукуючи все нові і нові для цього випадки, причини, героїв, вона так майстерно тримає читача в напрузі, так інтригує, такі пропонує задачки для негайного розв´язування, що відірватися від книжки непросто. Але читається вона швидко і легко.

Кажуть, що останнім часом наша література полюбила тему наших дівчат за кордоном. Настільки, що багато хто пише про це, маючи зовсім іншу мету, а не застерегти чи попередити. І тоді наших дівчат скопом починають сприймати там недвозначно, що не може не позначитися на іміджі багатьох інших дівчат. Такі делікатні теми до снаги таким майстриням психологічного письма, як Ірен Роздобудько чи Міла Іванцова, про що вони довели своїми романами. Історія дівчат - це не типова казочка про новітніх Попелюшок, а осмислена розповідь про те, що може статися, якщо...

Окремо - про мову роману. Я смакую мовою Міли Іванцової. Вона не продукує новотвори, не шукає маловживані слова чи такі, що можуть епатувати семантикою чи морфологією- її мова проста, підтверджена щоденним вжитком. І - жодного суржика, лайливого слова абощо... Зате колоритна, в кожного героя - з властивим лиш йому емоційним забарвленням, багата і цікава. Сама лише «підбивка» до кожної фрази завідуючої привокзальною їдальнею «Чула мене?» дуже розчулює - часто чула подібні «підбивки» в людей, які відрізнялися особливою добрістю, як ця жінка... Може,  забагато є її «власного слівця» - «ти той...»  чи «ти того», але зате видно симпатії письменниці до своїх героїв - свої улюблені слівця вона вкладає в уста, напевне, улюблених героїв...

І щодо фіналу роману.  Те, що кожен читач може домислити його на свій смак і розсуд, безсумнівно, добре. Все одно читач - це активний учасник роману, навіть головний герой. Ми ж бо так сприймаємо романи, які нам подобаються, - крізь власну призму. Але я би хотіла чіткого і однозначного хепі-енду.  Хоча знаю, що мене за це розкритикують інші читачі. Багато хто сприймає хепі-енд як занадто штучний елемент твору. Але ж роман і пишеться, щоб відповісти, що робити, щоб зрештою все було добре.

«Ключі від ліфта» - не є жанрово новим для письменниці романом. Хто знайомий з романами Міли Іванцової «Родовий відмінок», «Вітражі», її малими прозовими формами чи поезією, обов´язково  визначить стиль і методи її письма. Відчує руку і філософську канву. Своїй манері - реалістичного відтворення буття, порушення важливих психологічних питань сьогодення,  - вона не зрадила і цього разу. Ми не вважаємо магічною зустріч із провидицею на вулиці, бо просто не сприймаємо це серйозно. Втім, так і зробив Ігор. Але ми мусимо визнати, що наша реальність як мінімум має два виміри - справді реалістичний, те, що відбувається з ними з нашою безпосередньою участю, а також наш метафізичний простір, тобто наші сни, фантазії, уявлення, мрії, прозріння, інтуїцію, відчуття.  Авторка просто пропонує давати волю відчуттям і довіряти своїй інтуїції, тобто цим романом відкриває наші приховані шлюзи, простір для фантазій. І не просто так, а щоб справді відчути чисту радість у житті.  Впізнаєте магічне число 2 і в головному: світ насправді двовимірний: реальний і позасвідомий. Але і те, і те - справжнє.

Припускаю, що очікуваний до Форуму роман «Сердечна терапія» і номінований  роман «Паралельне читання», який вийде до Нового року, будуть не менш змістовними і цікавими.

Поважаю творчість Міли Іванцової за просту, зрозумілу життєву філософію. Вона вміє намацувати найболючіше у свідомості, в душі, і , як по поличках, розкладаи поради, відповіді - універсальні і зрозумілі. Вона вміє дивувати простотою. Скільки б не точилися дискусії про елітну і масову літературу, я завжди буду вибирати таку літературу, яка відповідає на злободенні питання просто.  Я, приміром, довго не могла відповісти собі: що насправді керує в житті: закономірності чи випадковості? Чи слід вірити снам? Чи завше виправданий ризик? І чи існує насправді всеспопеляюче, всеперемагаюче, ніжне і щире кохання?

Тепер знаю. Хочете знати і ви - читайте «Ключі від ліфта».