я можу піти в кіно,

читати книжку, чи не думати

я можу сісти в поїзд

і від´їхати в голубий тунель,

я можу кинутись під авто

і, почувши зойкіт ґуми і гарячого металу,

перестати існувати,

як залишити непомітно кімнату

Коли Юрій Тарнавський писав ці рядки в порожній аудиторії інженерного коледжу Ньюарка, йому був двадцять один рік. Напевно, тоді молодий поет ще не міг передбачити, що мотив смерті стане одним із визначальних у його творчості, й подолає не лише часові, але й жанрові бар´єри. Гортаючи Short Tails - нову книгу англомовної прози Юрія Тарнавського, можемо переконатися в цьому.

Short Tails - це двадцять чотири коротких оповідання, припасовані одне до одного настільки щільно, що складають враження цілісного твору. Видання цікаве й тим, що це той рідкісний випадок, коли оригінал тексту публікується значно пізніше за переклад: україномовний варіант книжки вийшов 2006 року під назвою «Короткі хвости» й містив двадцять одне оповідання. Зіставляючи ці дві версії, спостерігаємо й іншу особливість: мова Short Tails - абсолютно правильна англійська, тоді як у «Коротких хвостах» знаходимо численні відступи від української літературної мови.

Оповідання Тарнавського виявляють ознаки чи не всіх художніх стилів і напрямів модерної літератури - від символізму до екзистенціалізму та сюрреалізму. У рецензіях американських літературних оглядачів натрапляємо на паралелі з Едґаром По та Францом Кафкою: «Тарнавський є майстром короткої, потужної, сюрреалістичної розповіді, із загадковим закінченням. Його пряма, неоздоблена проза розповідає нам ззовні абсурдні історії - події, що виникають нізвідки і розвиваються у щось незбагненне для людського мозку. Під поверхнею цих історій Тарнавський примушує читача торкнутися глибоко захованих бажань, неврозів, фантазій та жахів» (Michelle Tupko, журнал Review of Contemporary Fiction, Fall 2011). Ця проза парадоксально дивує легкістю і складністю читання: «Short Tails одночасно дивують, збивають з пантелику і розважають вас. Багато персонажів цих історій, здаються, загубленими у якомусь неприємному сні-мареві, з якого не можна прокинутися» (Marc Lowe, ISMs Press - worldpress.com). Справді, деякі оповідання з книжки можна назвати вигадливою містикою, до якої варто підходити із фройдистським інструментарієм. Автор схильний занурюватись у внутрішній світ персонажа, виявляючи в ньому ті тріщини та зсуви, що є критичними або й фатальними для людського існування. У деяких творах «чорні діри» свідомості проявляються вже з першого речення, в інших - про ефемерність реальності читач здогадується аж наприкінці історії, тож під час читання Short Tails ніколи не знаєш, що чекає за рогом, чи то на наступній сторінці. Лаконічний, позбавлений будь-яких прикрас, стиль оповіді Юрія Тарнавського працює непомітно і заводить читача у світ без центру й берегів. Персонажі оповідань постійно опиняються у межевих ситуаціях, «порятунок» з яких - переважно смерть. Іноді це стається цілком безболісно - в оповіданні Receding герой досягає бажаного: поступово зменшується і зовсім зникає. В інших текстах причина смерті цілком матеріальна - вогнепальне поранення, удар струму чи велетенський камінь, але привертає увагу те, що персонажі Short Tails прагнуть і шукають смерті. Наприклад, в оповіданні Rose Tattoo персонаж несподівано для самого себе, але ж цілком свідомо, починає провокувати полісмена й отримує кулю в груди. В оповіданні Stone пристрасть героя до колекціонування каміння перетворюється на бажання прийняти смерть від каменя. Герой історії Helpful Things прагне заразитись СНІДом від повії. Смерть може набирати також метафоричної подоби, перетворюючись на жовтий трамвай, якого Родріґо Ванаш (The Yellow Streetcar With No Name) чекає, ніби свята, або ж моторошного чоловіка-альбіноса, який переслідує вас усюди і врешті виявляється невід´ємною складовою вашого тіла та свідомості (The Albino Inside You).

Сотні письменників стверджують: «Життя - це дивовижна річ». Натомість Тарнавський говорить, що смерть - дивовижна річ: «Ейфорія від знання відійшла, і її заступив безмежний спокій. Він усвідомив, що цей спокій залишиться з ним назавжди - не на довгий час, а дослівно назавжди, безкінечно! Як прекрасно! Ось, що значило бути мертвим!» (Cappuccino Flowers). У таких словах нема й натяку на провокацію чи епатаж: після прочитання Short Tails чи не найбільше шокує усвідомлення, що смерть є частиною життя, та цей факт сприймаєш із полегшенням.