Чому в мене на стіні висить портрет Януша Корчака? Бо я прихильниця й послідовниця його методу роботи з дітьми? Він там лише тому, що «стіна навколо портрета вже давно не біла, а жовта. Зробила вигляд, що знімала портрет із міркувань гігієни: протерла від пилу й повісила на місце». Приблизно так пише у щоденнику вчителька Марсем, героїня повісті Марини Аромштам. Є в такому зізнанні щось максималістсько-юнацьке. Воно й не дивно, адже спілкуючись із дітьми, мимоволі пробуджуєш у собі дитину. Свідомо чи ні, але стаєш із ними на один щабель відкритості, щирості, емоційності. Якщо, звісно, підходити до цього з душею. А Марсем - якраз із тих, хто працює «своїм методом». Чи не найточніше цей метод можна схарактеризувати як «працювати серцем».  

Марсем пережила період захоплення різними педагогічними теоріями, зокрема й ідеями Корчака, залишилися тільки «рудименти й атавізми», як каже вона. Та портрета вона не знімає. І це аж ніяк не пов´язано з плямою на стіні. Те зізнання у щоденнику - лише данина власній емоційності. Бо ж найкращий прощальний подарунок учням - читання «Короля Матіуша», написаного Корчаком тоді, коли він ще не знав, що відмовиться від пропозиції втекти, залишивши дітей самих у концтаборі, й загине разом із ними. 

Книгу написано від імені двох персонажів: учительки Марсем, яка залишає записи у щоденнику, й учениці Аліни, що вступає у вік «раннього пубертату». Повість схожа на серіал - нові пригоди, перемежовані спогадами героїв, ніби намистини нанизано на нитку днів. По-доброму задерикувато-іронічний стиль авторки дозволяє балансувати: повчальність не скочується у нудний монотонний набір істин, щедро приправлена пригодами, дитячими скандалами, радостями й хвилюваннями.  

Тут і сімейні драми з розлученнями-коханнями й дитячими переживаннями з цього приводу, і лицарські подвиги порятунку принцес від Дреґона й жабастих, і перші кохання і залицяння «раннього пубертату», і взагалі конфлікти всіх можливих рівнів: батьків із дітьми, дітей між собою, вчителів усередині системи, самої системи проти вчителя і т. д. і т. п. Саме тому оповідь не сприймається як нотація для дітей середнього і старшого шкільного віку, для яких і написано цю книгу. Вона читається як шматок реального, живого життя, іноді аж надто строкатого. Це водночас і перевага, і недолік повісті. Підсвідомо очікуєш, коли ж ті чи інші повороти сюжету «вистрелять», але вони так і залишаються мовчазно висіти на стіні (як-от певна напруженість, що нагнітається довкола стосунків Марсем і В.Г.). Іноді здається, що нагромадження епізодів має одну-єдину мету: зацікавити юного читача, втримати його увагу до кінця оповіді (що, в принципі, теж здобуток :)), і це створює відчуття калейдоскопічності, навіть розхристаності тексту. Втім, це справді ідеально лягло б у дитячий серіал. Принаймні, мені б хотілося, щоби книгу було екранізовано. 

Хочеться сказати і про особливості саме українського видання. Чудовий, органічний переклад дозволяє читати книгу легко і з задоволенням. Особливо приємно, що не доводиться смикатися через невідредагованість тексту, на що нині часто хибують українські видання. Єдине, чого справді бракує - ілюстрації. Наскільки можна судити з інтернету, в російському виданні чудові ілюстрації були не лише на обкладинці (їх збережено і в українському перекладі), а й усередині тексту. Цікаво, що в українському перекладі ім´я Мерсем звучить на французький лад, відповідно й налаштовуючи читача на щось романтичне. Російське Марсьом (скорочення від Маргарита Семьоновна, українською, відповідно, Маргарита Семенівна) уже не породжує такої інтриги. Натомість мимоволі згадується булгаковська Маргарита, особливо якщо зважити на нестандартність героїні повісті «Коли відпочивають янголи», її протистояння системі (як-от в епізоді з педагогічним конкурсом).  

Власне, янголи в книзі Марини Аромштам змушені то відпочивати, то напружено, на межі сил працювати - конфлікти, в яких опиняються і які провокують герої повісті, переживаються цими героями ледь не як уселенські катастрофи (приміром, Аліна і падіння літака). Що, зрештою, правда.