Всіх нас ще з дитинства в садочку чи школі змушували сушити листя-квіточки-травичку, робити такий собі гербарій. Та навряд чи хтось із нас задумувався, збираючи кленові листочки чи пелюстки троянд, що у дорослому житті доведеться засушувати почуття, емоції, спогади. Чи, як то у випадку Наталки Сняданко, - коханців.

«Гербарій коханців» - це майже ті ж самі дитячі альбоми, але в них засушені не рослини, а своєрідні типажі героїв із їхнім непередбачуваним світосприйняттям і неординарною філософією,  сторінки й оправа – життя. Авторка ж – справжнісінька колекціонера і експерементаторка.

Це не банальна книга про любов – це калейдоскоп різних світів, це вперте балансування на межі реальності й власних ілюзій, це консервація почуттів. «Гербарій коханців» - клубок заплутаних різнокольорових ниток. Тому розплутувати, чи то пак -  тлумачити, їх можна як завгодно.

У кожній книжці є головні герої і другорядні. Наталка Сняданко пішла за іншою схемою: кожен другорядний герой – головний. А й справді, якщо задуматися, то авторка права. Для наших близьких і рідних, для себе – ми головні герої, для чужих – другорядні. В цьому є певна логіка.

Авторка позиціонує свою книгу так, наче вона ламає стереотипи. Але насправді вона настільки захопилася ламанням, що й сама сотворила кілька. Вплівши в канву твору нитку фемінізму, Сняданко показала свою тету Адель – як жінку фізично скалічену, але підкреслила її непересічну здатність змінювати світ навколо себе. Виходить, що тільки неповноцінна у чомусь жінка може мати феміністичні нахили?

Відхилення (фізичні, психічні)  у книзі «Гербарій коханців» - це не привід для марно прожитого життя, позбавленого щастя і гармонії. У Сняданко будь-які «ганджі» - це особливості, родзинки. Авторка розкомплектовує своїх героїв, вона показує їм іншу реальність, позбавлену думок на тему «а що інші скажуть?», підводить до висновку про вторинність фізичної оболонки. Усі коханці, дбайливо занотовані в щоденник тети Адель, мають фізичні вади – відсутність вуха, ока, німота – проте це ніяк не впливає на стосунки, на кохання, на сприйняття світу. Сняданко свідомо наштовхує читача на те, що сприймати вади треба філософськи, не зациклюватися на них і ні в якому випадку – не приховувати, бо все таємниче викликає подвійний інтерес.

Герої  роману – пазли, з яких не можна скласти мозаїку, принаймні тому, що сама авторка спеціально не додала кілька елементів. Вона зробила це навмисно, щоб читачам було цікавіше розкодовувати заховані смисли. Дивакувата тітонька Амалія, яка позиціонує себе як революціонерка у всьому – поглядах, одязі, стосунках, - вона пише відверті щоденники, описуючи всіх своїх коханців, створює одяг чоловічого штибу, епатує громадськість своєю поведінкою, створює гарем-комуну, бордель, але разом з тим, попри свою фізичну жіночу неповноцінність, вона абсолютно неординарна особистість, відкрита, успішна і цілеспрямована людина. Не менш цікавий герой Орест. Його образ сплетений з суцільних протиріч – хороший батько-зрадливий чоловік-шалений коханець, митець-пияка, у ньому бруд,  запах протухлих продуктів,  смак отруйних грибів якимось майже магічним чином поєднані з інтелектуальністю і бажанням любити.

 Поєднати не поєднане – певно, таку мету ставила пере собою авторка, коли наважилася витліла у Лесі Петровичу роль іконописця, декана факультету, алкоголіка і при цьому – релігійного фанатика (і це все у радянську добу!). Загадковою аурою оповита наче дощовиком Ірина. Сняданко нам описує фрагмент з її дитинства, пригорілого, як молоко, детально вимальовує життя з Орестом, стосунки з його синами. Але, попри величезну увагу до Ірини, вона явно другорядний персонаж, ніби створена для того, щоб на її тлі можна було розгледіти цікавіші типажі. Ірина – це лише хімічна речовина, яка проявляє, ніби фотоплівку, життя інших героїв гербарію.

Самої любові у книзі мало, і та, що є, виявляється у якихось аморальних (подекуди навіть брутальних) зносинах. Так що ж це тоді за гербарій коханців? Певно, це людське життя заформалінине з усією гамою його абсурдності, з колажними, карикатурними героями, стьобом і гротескністю в слоїку однієї книги.

Так що – не сушіть марно гербарій, а краще читайте книгу Наталки Сняданко «Гербарій коханців».