Життя — це історія кожного із нас. Будь-хто може при нагоді з гордістю чи зі смутком, з радістю чи зі скорботою поділитися власним досвідом, розповісти про якийсь непересічний випадок з далекого чи близького минулого. Уважний слухач в такі моменти помітить, наскільки важливими для оповідача є окремі деталі, які на перший погляд можуть видатися і не надто суттєвими, проте в розповіді іншої особи здатні вирішити увесь перебіг подій. Людські історії мають незвичайну здатність обростати новими подробицями, доповнюватись, переінакшуватись і навіть ставати малоймовірними. Але це, як свідчить досвід, несуттєво. Головним у таких випадках є вміння робити висновки, незалежно від того, що було повідано: казка чи переказ, легенда чи спогад. Окрім людей, власну історію мають і речі, які з простих знарядь перетворюються на реліквії та артефакти, і творіння природи, і витвори культури та мистецтва… Можна ще довго продовжувати, але рано чи пізно виникне запитання: чому людина кожну частинку світу наділяє власною легендою? Можливо, це один із способів пізнання всього, що нас оточує, а, може, — складний метод пізнання самого себе?...

Моє знайомство з творчістю письменника Сергія Грабара відбулося у 2008-му році, коли вийшла книга його новел «Притчі». Тоді запам’яталося вміння автора вести внутрішні монологи від імені інших людей, що й дотепер залишаються відомими в історії культури, релігії, держави. Незвичним це вміння видалося тому, що ці тексти не являли собою контроверсійних поглядів на минуле в намаганні подати свій варіант історії і т. п., а спрямовувались передовсім через внутрішній світ окремих особистостей на осягнення духу епохи, що зображувалась, адже в центрі «притч» С. Грабара — люди, які зробили нелегкий вибір у своєму житті (ченці, самітники), тому письменник передовсім намагається збагнути сам вибір такого життя, його значення для особистості, і вже пізніше — для суспільства. Сам оповідач у «Притчах» не шукає пояснень тих чи інших фактів. Головним для нього є перевтілення — інколи містично-химерне (оповіді про печерських святих), ірраціональне, а іноді казково-фантастичне та глибоко інтимне (біблійні епізоди, роздуми про любов тощо). Проте у всіх новелах автор витримав відносну поміркованість та нейтралітет щодо читача в плані якихось навіювань, нав’язувань власних думок та істин. Під час читання реципієнт опиняється поряд з автором, який веде свою оповідь-монолог у дещо відстороненій манері, що якраз і дає повну свободу інтерпретацій для читача.

«Притчі» стали невід’ємною частиною наступної книги С. Грабара «Метаморфози», що була видана наприкінці 2010 року. Автор доповнює деякі уже знайомі новели есеями та статтями, відкриваючи читачеві нову художньо-філософську панораму історично багатого Києва. З перших сторінок книги письменник ставить завдання — «зрозуміти місто своє…, місце розчарувань і зачарувань…» [4]. На перший погляд, може скластися думка, що це ще один панегірик місту. Проте вже скоро читач змінить свою думку, побачивши, що автор книги намагається розповісти не тільки ту історію міста, яку сотні разів переписували і переінакшували з уже давніше переінакшених джерел, але й ту, що можна безпосередньо побачити і сьогодні, відчути її подих, побувавши у найдревніших місцях Лаври чи просто уважніше роззирнувшись довкола, і зрозуміти, що історія триває досі і кожен з нас є її учасником. Письменник виступає апологетом міста, яке споконвіків було не лише індустріальним, економічним чи політичним, але й духовним центром простору від Дону до Карпат і від Чорного моря до Полісся : «Київ зберіг таїну, філософічне споглядання дійсності й непереможне, зроблене з плетениці віків, протистояння хижій твані» [4]. І в цьому немає таких модних на сьогодні спроб доводити, що ми чимось кращі за інших і весь світ пішов від українців, автор аналізує роль міста в екзистенційному вимірі, у його стосунку до особистості як простір її повноцінного існування, де постійно відбуваються метаморфози думок, емоцій і ставлення до світу та людей.

Тематично книжка, окрім авторської передмови, складається з двох частин: «Місто» і «Країни». Перша частина, яка займає більшу кількість сторінок, запрошує у подорож до пізнання міста, начебто Києва, проте між рядків можна прочитати уже згадуваний вислів не лиш, як завдання для написання книги, але і як пораду кожному — «зрозуміти місто своє…». Тому й не дивно, що автор присвячує так багато сторінок «своєму» місту, адже воно і досі приховує безліч таємниць і загадок: «Стільки цікавого в цьому місті — а ми часто просто не знаємо, проходячи, пролітаючи мимо, похапцем, постійно не встигаючи, женучися хто за золотим тільцем, хто за втраченим щастям, хто за примарою» [6]. Втім, нерозгадані загадки є у кожного міста, допоки пам’ятають його історію, зате помічати їх береться не кожен, відволікаючись, як зауважив письменник, на здобування примар буденності. Проте за це автор «Метаморфоз» нікого не картає, як і не намагається усіх переконати в протилежному, він тільки пропонує індивідуальний погляд та особистісне розуміння історії, які повинен формувати кожен у стосунку до міста, в якому він проживає і з яким щоденно взаємодіє.

У «Метаморфозах» вдало синтезовано публіцистику та художній стиль, що врівноважує фактаж і домисел оповідей, а також робить їх динамічними. До того ж, автор вибрав один із непростих періодів історії міста — часи Київської Русі — якому присвячена майже половина циклу есеїв та новел «Місто». Проте письменник не дозволяє собі надмір інтерпретації над подіями минулого, власні роздуми він спрямовує на людину зображуваної епохи, її внутрішній стан, тому окремі новели почасти можуть нагадувати щоденникові записи або філософські медитації («Лаврські історії», «Святополк ІІ»), що в поєднанні з поданими короткими історичними довідками нагадують кіноепізоди. Крім того, автор наводить цікаві легенди, перекази та історичні факти про відомих діячів (починаючи від руського мандрівника до Святої Землі Данила Заточника), архітектурні пам’ятки, головні місця та події. Місцями книга нагадує своєрідний путівник, що за допомогою детальних описів дозволяє мандрувати містом через призму різних епох. Іноді автор наводить немало подробиць та цифр, проте в контексті історичного фактажу вони почасти є виправданими. Письменник детальніше зупиняється на самому багатстві історії міста, його вітаїстичному духові і вмінні переборювати найрізноманітніші лиха («Місто»).

Друга частина книги, «Країни», присвячена мандрівці до Північного Кіпру та Азербайджану. Тут автор, окрім художніх перевтілень («Апостол», «Вогнепоклонник»), ділиться враженнями про відвідані місця, наводить показові фрагменти історії цих країн та їхніх міст, розповідає про людей, з якими йому довелося зустрітись та спілкуватись. Оповідь порівняно з першою частиною змінюється і в дечому нагадує пригодницьку прозу, проте автор у своїй манері і тут зберігає баланс, поєднуючи сприйняте з власними роздумами.  У своїх описах чи то храмів, чи цілих міст письменник намагається передати відчуття їхньої древності і легендарності, при нагоді використовуючи біблійні сюжети або місцеві перекази. У другій частині «Метаморфоз» можна виділити перевагу фактажу над авторськими відступами, проте це й не дивно, адже тут відбувається закономірне перевтілення оповідача: від апологета рідного міста до спостережливого подорожнього.

Книга С. Грабара «Метаморфози» пропонує не тільки цікавий, але й необхідний матеріал для читацького пізнання. Письменник хоч і доволі просто формулює мету її написання, проте вкладає глибокий зміст у кожен створений текст. Він не закликає до сьомого поту штудіювати історію рідних міст і їхніх пам’яток, а тільки розповідає про можливість побачити її у речах, що нас оточують, адже всі ми живемо на поверхні глибин минулого, яке заслуговує на своє відкриття і збереження. «Метаморфози» — одна із спроб поглянути на це минуле й усвідомити його роль сьогодні, оскільки воно і тепер залишається поряд із нами; це книга не про історію міста, а скоріше про відчуття історичної пам´яті, яку потрібно доповнювати, передавати і не наражати на забуття, адже, як зауважує сам письменник: «Пам´ять легко стерти — важче зберегти…» [67].   

Ця рецензія надійшла на конкурс літературних критиків, який книжковий портал «Буквоїд» проводить спільно із видавничим домом «Most Publishing» , видавництвом   «Грані-Т»,   магазином  «Читайка» , літературним конкурсом "Коронація слова"    та Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця».

УМОВИ КОНКУРСУ