Re: цензії
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
- 17.03.2024|Ольга Шаф, м.ДніпроКоло Стефаника
Видавничі новинки
- Фредерік Верно, "Рейвах"Книги | Буквоїд
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
- Анатолій Дністровий. "Битва за життя: щоденник 2022 року"Історія/Культура | Буквоїд
- Павло Паштет Белянський. "Я працюю на цвинтарі"Проза | Буквоїд
Re:цензії
«Маргаритки засушені Фаусте пахнуть як пил…»
Юлія-Ванда Мусаковська. На видих і на вдих: Поезії / Передмова Людмили Таран. – К.: Факт, 2010. – 112 с.
Чим більше читаю сучасну українську поезію, тим більше мені шкода самих поетів. Чоловіки починають сильно, а потім спиваються або ж перетворюються у вічних флюгерів. Ті ж, хто витримує ходу, залишаються самотніми і забутими. Жінки – починають лагідно, а потім, пройшовши горнило чоловічої вульгарности, або перетворюються у таких собі білялітературних стервозин, або ж – усамітнюються і черствіють – у формі і змісті. Ті ж, які не зламалися, стають публічними вигнанцями: в сім’ї чи без неї, з чоловіком (чоловіками), найчастіше без них…
Але говоримо про поезію. Львів’янка Юлія-Ванда Муcаковська видала свою першу поетичну збірку «На видих і на вдих». Я подивований. Тим загальним високим філологічним рівнем, тим високим індивідуальним рівнем відповідальності за слово, тим майстерним володінням формою і ритмом. Без «манірності», тут я не погоджуюся із делікатним закидом Людмили Таран.
Це той рівень поетичного і світоглядного, який мені розкриває перспективу поетичної мови і змушує мене до екзистенційно-буттєвих медитацій.
Я не протиставляв би два розділи цієї книги, хоча такий напрошується самим авторським поділом («На видих», «На вдих»). Тут немає протиставлень, маємо паузу, яка є неминучою для нашого повноцінного дихання. Згадався, може й недоречно Окуджава: «Каждый пишет, как он дышит».
В цій книзі немає прохідних віршів. Аж дивно, що їх немає у дебютній книзі. Тут взагалі багатьох речей немає: немає Костенківських «нут» (патріотично-ліричних), немає впливу Ігоря Павлюка (щось мені аж підозріло), не кажучи вже про відсутність впливу Романа Скиби. Є добротний пласт – без перебільшення і манірності – поезії. Вишуканої, енергійної. Ностальгійно-меланхолійної. Інтимно-зболеної. Якщо вже брати взірці, то найбільше перегуків мені вбачається зі Святим Письмом (від інтимних настроїв і мотивів, через екзистенційно-проминальне життєве русло людини, до апокаліптично-песимістичних мотивів і настроїв). Але домінує тверезий погляд на речі (за винятком віршів інтимного плану). Однак і в них немає звичних романтичних образів/плачів. Це свідомий виклик традиції, це мова не приреченої і розчарованої Жінки, це мова Людини, яка знає ціну тим речам, про які говорить. І це найголовніше.
Все тут в міру. Алюзії. Літературні, фольклорні. Майже кожен вірш має свій окремий ритм. Саме ритм визначає змістовий і формальний акорд віршів.
Окремі з віршів я читав би вголос і перечитував, – це як музика, що западає в душу, і ти її прокручуєш знову і знову. Можливо, тут свою роль зіграла мелодика (метрика) вірша. Я назву ті, які ще буду перечитувати: «My Girls», «Хроніка Осені», «задля любові», «зайві», «Мона», «про неможливе», «Ясон, the Loser», «мить, коли говорить тиша»…
Я не буду розписувати, що лірична героїня відчуває, про що мріє, що її болить і що її тішить… Просто мені інколи хочеться повторити, вслід за Уельбеком, дещо перефразувавши його: «Жінко не бійся щастя, його немає». Але бачу, що слова тут зайві. Має значення тільки «мить, коли говорить тиша»… Бо вона знає все. Якщо не знає, то відчуває. І Ти розумієш, її не обдуриш. Тим більше, що на роль Піноккіо Ти вже застарий.
Коментарі
Останні події
- 19.04.2024|19:24"Бородатий Тамарин" готує до друку книжку Роберта Пíрі "Північний полюс"
- 19.04.2024|18:17Галину Крук номіновано на Griffin Poetry Prize
- 18.04.2024|16:40Автор дитячого фентезі «Кий і морозна орда» розповість про новий мультивсесвіт за мотивами української міфології
- 18.04.2024|15:19Сьогодні у Тернополі Юлія Чернінька презентує "Барні 613"
- 18.04.2024|15:15Відкрито передзамовлення на книгу Вікторії Амеліної «Свідчення»
- 16.04.2024|18:08Помер Дмитро Капранов
- 16.04.2024|18:05Електронні книжки: що і як читають українці?
- 14.04.2024|20:47«Видавництво Старого Лева» започатковує цикл подій про Схід та Південь України
- 10.04.2024|14:36Переклади книжок Асєєва та Жадана номінували на PEN America Translation Prize
- 08.04.2024|17:579 квітня у Івано-Франківську Юлія Чернінька презентує книгу "Барні 613"