Або – про те, яку книгу можна однозначно називати дитячою… Багато хто з сучасних дорослих у дитинстві читали Загребельного чи Мушкетика, але ж ніхто не називає їх дитячими письменниками. Між тим не так багато читачів можуть щось згадати про історичні твори власне для дітей пера Марії Пригари, Івана Крип’якевича чи Осипа Маковея…

Особливості психології та світосприйняття сучасної дитини, сформовані калейдоскопічністю інформації, якою вони просотуються зусібіч, накладають свій відбиток на літературну технологію. Не картинність, а – картинка, не розлогий вступ до теми, а блискавична дія. Як у комп’ютерній грі, де потрібно зуміти миттєво зорієнтуватися «на місцевості». При всьому цьому кожен слайд твору має бути водночас і ефектним, і життєво достовірним. Та й міжрядковий простір має бути наповненим: ніхто не відміняв у літературі, а тим паче – у дитячій, ідеї.

Жуль Верн, Вальтер Скот і навіть Дюма (так само як і Загребельний із Мушкетиком), томи яких сентиментально милують око дорослої людини, виявляються громіздкими й неповороткими для гіперактивного покоління чительників. Пришвидшена плинність, ба навіть – ентропія, часу – вже не просто журлива стареча метафора чи модерна філософська гіпотеза. Це – ознака інформаційної цивілізації, що вже змінила методи культури, і літератури зокрема.

У світлі сказаного історія залишається доволі «вдячним» матеріалом для «афективної» прози. Вона обіцяє пригоди, енергійних персонажів і вабить очікуванням карколомних пригод, див і таємниць. Однак такого коника не всякий письменник може осідлати без побічних наслідків – збочування в ідеологію чи фетезі.

Мабуть, Володимиру Рутківському «пощастило» в тому, що його кілька десятків років не друкували в Україні. Сумне щастя – не бути пророком у своїй вітчизні, однак роки письменницького самовдосконалення «в шухляду» не минули даремно. Він вивірив і історію, і метод, і впродовж кропіткої роботи над дитячою історичною трилогією не зійшов зі шляху епічного екшину на сумнівну стежку поверховго слайд-шоу. Одного ранку прозаїк якщо й не прокинувся знаменитим (адже радянська-російська «Детская литература» у 80-х роках минулого століття йому таку перспективу рокувала), то, принаймні, впевнено, без суєти, з тритомовиком «Джури» в руках зайняв чільне місце серед нечисленних авторів дитячої історичної літератури. А що вже ті «Джури» вийшли зі взірцевим друком та оформленням в «Абабагаламазі», то поки конкуренції книжкам не намічається.

За три роки до співпраці з Іваном Малковичем брати Капранови видають «в адаптованому» вигляді три книжчини іншого роману Рутківського, але критика їх не помічає. Та вже перший том «Джур» спричинив активний рух навколо письменника: і відзнаки навколовидавничих конкурсів та рейтингів, і перші інтерв’ю, і рецензії. Наздогнала письменника й інтернет-спільнота – зрілі (бувалі?) читачі бурхливо обговорюють історичну «фальш» Рутківського, який, мовляв, зробив із дитини характерника, а в цьому віці таке неможливе, чи, навпаки, не згадав, що джури для козаків були такими собі сексуальним потішниками… Щодо жанрової класифікації теж точиться суперечка: «різновид фентезі, історія, альтернативна історія, дитячі криптоісторія».

Читач, для якого це важливо, визначиться сам.

А віз поїхав. 73-річного Володимира Рутківського, який влучив у яблучко нових закономірностей дитячого читання, шанують і діти, і батьки. Він цікавить видавців. Сторінки його книжки гортають високочолі члени Шевченківського комітету, – популярних «Джур» висунуто на здобуття Національної премії ім. Т.Г.Шевченка. Хотілося б, щоб вибір цьогорічного переможця в номінації «література» спричинив продуктивний резонанс. Наприклад: публічні випади В.Рутківського щодо офіційного впровадження іґнору дитячої літератури почуто; вперше за історію національної премії відзначено дитячого письменника; друга шевченківська – на рахунку «Абабагаламаги» (минулого року її отримав художник-ілюстратор Кость Лавро)…

Чи, може, давайте не будемо замислюватися над драстичим (і вічно в нас актуальним) «відновленням історичної справедливості», а просто потримаємо за письменника кулаки, адже його «Джури», як і всі діти, варті дорослої підтримки!

Володимир Рутківський. Джури козака Швайки. Книга перша. – К.: Абабагаламага, 2007; Володимир Рутківський. Джури-характерники. Книга друга. – К.: Абабагаламага, 2009; Володимир Рутківський. Джури і підводний човен. Книга третя. – К.: Абабагаламага, 2010.

Ця рецензія надійшла на конкурс літературних критиків, який книжковий портал «Буквоїд» проводить спільно із видавничим домом «Most Publishing» , видавництвом   «Грані-Т»,    магазином    «Читайка», літературним конкурсом "Коронація слова" та Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця».