З першого погляду здається, що чітка межа між книгою для дорослих та дитячою існує. Вона прописана з низці «ГОСТів» та різноманітних вимог до дитячих видань. Та чи можна, поклавши руку на серце, назвати книжкою суто для дітей, наприклад, барвисту книжчину для малюка, який ще не вміє читати? Не кажучи вже про те, що батьки купують її, орієнтуючись на власні смакові вподобання. Втім, якихось проблем для автора й видавця цей тип позиціонування творчого продукту не створює. Та, виявляється, бувають ситуації, коли видавнича «мітка» «для такого-то шкільного віку» робить ведмежу послугу й для автора, і для читача, і для самого видавництва…

«Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч. 1. На грані світла й тіні» – фрагмент роману-фентезі «для дітей середнього та старшого шкільного віку». У цьому випадку якраз і є потреба чітко визначитися з критеріями, за якими твір віднесено до вказаної вікової категорії.

Насамперед: роман сповнений істин, які неможливо «поділити» за віком. Тема добра і зла, світла й темряви, відтінків на їх межі піднімається вже сотні років, і вона невичерпна. Змінюються лише форми, жанри. Олександр Денисенко з властивою йому драматичною глибиною зміг додати особливий голос у цю віковічну кантату. Передусім – завдяки мові. Одягши доволі традиційний жанр у вишукані мовні шати – багату, колоритну, образну лексику, автор одразу вивищив твір над тисячами невибагливих, хоч і гостросюжетних фентезі-видань у дешевих палітурках. Ще великий Потебня наголошував нам, що «межі нашої мови – це межі нашого світу», і це твердження незаперечно ілюструє «Межник». Світ у романі настільки ж поліфонічний, як і його мова.

Таким чином ми торкнулися наступної ланки «відповідності» твору читачеві-підлітку. Осягнений у романі світ – багаторівневий. Для підготованого читача, шанувальника жанру, він не стане несподіванкою.

Тут є всі атрибути, правда, доволі похмурої, сучасності: громадський транспорт, мафія, бомжі, сирітство, вбивства, дитина-індиґо… (Щоправда, редактори видання пропустили повз вельми грубий і помітний для підлітка «ляп» – героїня-«емо» чомусь одягнена в чорно-барвистий одяг замість чорно-рожевого, принципового атрибуту цієї молодіжної субкультури). Є в романі й необхідні прикмети «паралельного світу»: тварини, що говорять, інфернальні істоти («світлозорі» та «посутенілі»), скарби, незвичайні властивості людського організму тощо. І все це хитромудро вплетене в колізії твору: за незвичайну дитину, з якою читач знайомиться ще коли та перебуває в лоні мами (напродуч тонко описано відчуття маляти!) борються мешканці всіх вимірів. Чому? Доки не вийде продовження книги, дізнатися читачеві про це, на жаль, зась. І це є третьою ланкою в нашому риторичному питанні «вікової» літератури.

Навіщо переривати роман посередині, якщо складні колізії ще не встигли вирости в сюжет, а значна кількість колоритних образів ще не склалася в систему? Відчувається деяка обірваність, незакінченість, неоднорідність тексту, у деяких місцях навіть дорослому важкувато віднайти смисл у метафоричних втіленнях. Перші глави нагромаджені заплутаними подіями, які тільки частково стають зрозумілими в кінці частини.

Напрошується проста відповідь: за задумом видавця, цей прийом має так розігріти цікавість читача, що він негайно побіжить до книгарні купувати продовження. А потім – за наступним продовженням і так далі кілька разів, адже передбачається чотири книги. Та проблема в тім, що цього продовження, на жаль, досі немає… І чи згадає юний читач про перипетії роману, доки триватимуть видавничі перипетії з продовженням, невідомо. І чи зможе він у такій фрагментарності осягнути глибину авторського задуму, не заплутавшись у незвичних образах і містичних подіях?..

Отже, до висновків.

Окрім інтуїтивного розуміння того, що «Межник» – напрочуд талановитий твір обдарованого автора (читається важко, але з невгасним інтересом, задоволенням і «післясмаком») сказати щось чіткіше у плані аналізу тексту, його відповідності задуму автора тощо неможливо через брак матеріалу. При цьому можна стверджувати, що традиційні функції – естетичне задоволення від прочитання, спонукання до філософські роздумів тощо – твір виконує.

Проте складається враження, що твір все-таки є більш універсальним за «віковим цензом», аніж це собі уявили видавці. «Межник» – це класичне фентезі, гідне уваги не лише терплячих дітей-читачів, а й, безперечно, дорослих шанувальників цього жанру. Помилкове позиціонування книги заперечило увагу до твору сотень читачів. Рідко який дорослий цікавиться в книгарнях поличками чи каталогами з дитячою літературою. Натомість як підліткам часто купують видання без позначок адресності. Рішення поділити великий цілісний твір (з метою полегшити дитині читання? з комерційною метою?) пішло лише на шкоду всім.

Поки що нова видавнича політика видавництва «Грані-Т» не дала про себе знати, але хочеться тішитися надією, що складний, красивий і неоднозначний (як і всяка добра література) «Межник» доведе, що паралельні світи дорослих і дітей, добра й зла, таланту автора й фаховості видавця перетнуться й ми триматимемо в руках продовження роману!

До речі, художнє оформлення варте особливої уваги. Тут видавці, на щастя, не пішли шляхом найменшого спротиву й уникли характерної сьогодні для підліткової літератури убогої псевдохудожності. Ілюстрації, буквиця, колір і вибір гарнітури шрифтів створює настрій, що продовжує сюжетну лінію, почату письменником.

Ця рецензія надійшла на конкурс літературних критиків, який книжковий портал «Буквоїд» проводить спільно із видавничим домом «Most Publishing» , видавництвом   «Грані-Т »,   магазином    «Читайка» , літературним конкурсом " Коронація слова "    та Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця».

УМОВИ КОНКУРСУ