Відомий російський письменник-постмодерніст Володимир Сорокін нещодавно завершив своє турне Україною, присвячене виходу своїх перших українських перекладів, здійснених видавництвом «Фоліо». Романи «День опричника» і «Цукровий Кремль» – сатиричні антиутопії про майбутнє Росію – переклав молодий харківський поет Сашко Ушкалов. І переклад, і сама подорож, яка тривала за маршрутом Харків – Київ – Кам’янець-Подільськ – Чернівці, московському гостю сподобались. «Ехал, смотрел и завидовал, – звітує Сорокін у своїй колонці в журналі «Сноб». – Речь идет не о городах: города везде разные, на Украине, так же как и повсюду, есть очень красивые (Черновцы), музейно-туристические (Каменец-Подольский) и убогие (Житомир). С городами все более-менее понятно. А вот провинция... По духу своему ближе она к провинции европейской, чем к нашей. Ибо в ней есть европейская укорененная идея порядка и здорового эгоизма».

До речі, не дивно, що турне Володимира Сорокіна розпочалось саме з Харкова – першої столиці УРСР – адже саме тут у 1920-х роках розігралась менш ідилічна історія з перекладом ще одного метра російської літератури. Згадаймо, як у своєму листі до харківських видавців, які зібралися видати для молоді скорочений переклад його культового твору, Максим Горький писав: «Я категорически против сокращения повести «Мать», мне кажется, что и перевод этой повести на украинское наречие тоже не нужен».

Зрештою, сам Володимир Сорокіна, чиї твори перекладені багатьма мовами світу, був не проти включити в колекцію перекладів ще й український варіант тлумачення своїх книжок. Ознайомившись з перекладом «Дня опричника» і «Цукрового Кремля» напередодні презентації, яку в Харкові вів автор сих рядків, письменник був приємно вражений тим, як делікатно обійшлися з його текстами. Навіть поетичні фрагменти подані перекладачем у підряднику, а від звучання деяких фраз своїх творів українською Сорокін був просто у захваті. Утім, не лише цим здивувала гостя слобідська столиця. «Что потрясло? – уточнює Сорокін. – Мясной павильон центрального харьковского рынка. Я обожаю рынки, но нигде не видал ничего подобного: длинное здание, на вокзал похожее, занятое сплошь мясными рядами. Там настоящий мир мяса во всей полноте своей. Инсталляция. Это потрясает. Дэмиен Хёрст со своими распиленными вдоль телятами отдохнет. Если бы убежденный вегетарианец Пол Маккартни попал туда, его хватил бы удар: одних свиных ушей сотни!».

Також, як автор роману «Голубое сало», Сорокін не міг оминути увагою наш головний національний бренд, чималенький шматок якого був урочисто закуплений ним на харківському Благбазі. « – Такого сала ви нi в кого не знайдете! – говорил мне крестьянин со стальным зубом показывая кусок толщиною с подарочное издание «Войны и мира», – розповідає письменник про свої літературно-гастрономічні враження. До речі, роман «Голубое сало» Сорокіна так само заплановано перекласти у харківському видавництві «Фоліо», чим його автор неабияк втішений, оскільки це найбільш знаковий його твір.

Натомість злободенні «День опричника» і «Цукровий Кремль» Володимира Сорокіна були сприйняті в Росії не так однозначно, як його попередні твори, в яких письменник воював з історичними привидами минулого. У цих антиутопіях, написаних автором не так давно, були передбачені не вельми втішні для його батьківщини прогнози, які, як сам він зазначив, у більшості своїй виявились цілком здійсненим пророцтвом.  Так,  у «Дні опричника» описується Нова Русь, в якій процвітає монархія, богують стрільці з опричниками, а китайці з татарами, заселивши Сибір, розбудовують столицю. З цього приводу до автора твору було запитання щодо того, як почувається він між Сцилою народного гніву, який переслідує скандального постмодерніста, і Харибдою чуток про те, що всі ультра-патріотичні писання Сорокіна замовлені Кремлем. Утім, відпекався російський гість будь-яких звинувачень у конформізмі, натомість розповів, як незатишно було, коли його книжки нещодавно палили на Красній площі.

Хай там як, але патріотизм вічного опричника постмодерну Володимира Сорокіна наразі видається виправданим. З одного боку, загравання з народним чаянням «твердої руки» можна списати на жанровий «постмодерністський» хід. З іншого боку, цілком можливо, що це позиція самого Сорокіна – прославити майбутні державні зміни нехай навіть в антиутопії. Зокрема його «Цукровий Кремль» – строкатий калейдоскоп великодніх і різдвяних оповідок з життя представників різних соціальних прошарків – це, звичайно, гротеск і сатира, але якось легко усе воно поєднується у цій святочній книзі з мотивом непротивлення великодержавному злу. Якась «прилизана» вийшла книжка в Сорокіна, і не лише тому, що вірнопідданський рефлекс сюжетно присутній у ній на кожній сторінці. І за жодними перекладами цього не приховати. 

Володимир Сорокін. День опричника. – Х.: Фоліо, 2010. – 186 с.

Володимир Сорокін. Цукровий Кремль. – Х.: Фоліо, 2010. – 219 с.