Re: цензії

18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника
15.03.2024|Ірина Фотуйма
Дух єства і слова Богдана Дячишина
14.03.2024|Ярослав Калакура, доктор історичних наук
Радянська окупація і змосковлення Буковини: мовою документів і очима дослідника
09.03.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Інтелектуальна подорож шляхами минулого і сучасності
09.03.2024|Ігор Зіньчук
Свідомий вибір бути українцем
07.03.2024|Богдан Дячишин, Львів
Студії слова єднання
07.03.2024|Василь Добрянський
Гроші пахнуть пригодами
06.03.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Майбутнє за вогнярами і мальвенятами
03.03.2024|Ігор Зіньчук
Моя правда

Re:цензії

08.04.2010|15:35|Євген Баран

«І осквернили й обплювали...»

Українська поетична Мазепіяна від Сосюри до наших днів / Ідея, упорядкування Уляни Скальської. – Івано-Франківськ: Грань, 2009. – 408 с.

Ся тема в українській літературі завжди була невдячною. Мазепа, його чин і легенда про нього, - се взаємовиключні в своїй основі і взаємодоповнюючі по суті складові міту про українського аристократа, який присвячує своє життя здобуттю національної незалежности... 

Українці приречені ходити «між трьома соснами» і, в залежности від політичної ситуації, співати хвалу або ганьбити Мазепу. Се вже навіть не тема літературного сюжету, - се притча про ВІЧНОГО УКРАЇНЦЯ... 

Другий том поетичної  «МАЗЕПІЯНИ» (перший вийшов 2007 року у дрогобицькому видавництві «Відродження») – се потрібна і повчальна історія вершин і падінь українського духу.

Напевне, є логічним, що розпочинається вона з Богдана Лепкого. І щось є логічного в тому, що я тут говорю про Уляну Скальську, засновника і багатолітнього керівника клубу української інтеліґенції імені Богдана Лепкого в Івано-Франківську. Бо вона єдина – гідний спадкоємець перстеня Мазепи, якого чомусь передала людині талановитій, але за внутрішньою суттю політичному флюґеру. І те, що завдяки її старанням ся українська літературна Мазепіяна іде до читача, мене вже навіть не дивує. Фанатичні й одержимі жінки завжди вартували в історії більше розумно-розважливих і готових до компромісів чоловіків.  

Не все у цьому томі є рівноцінне з естетичного боку. Бо тема «Мазепи» для українців – се перевірка «на вшивість». Не кожний готовий її пройти.

Ми свідомо подаємо різні варіянти, аби створити таку собі «Хрестоматію української Мазепіяни». Аж ніяк не Антольогію, бо у ній мають бути кращі взірці. Хрестоматія допускає кон’юнктуру тематичну, змістову і, навіть, партійну. 

Серед авторів і творів у сьому Томі нехай читач зверне увагу на поетичні фраґменти Богдана Лепкого, Романа Купчинського, Юрія Клена, Олеся Бабія, Евгена Маланюка, Юрія Дарагана, Василя Пачовського (віршова драма «Гетьман Іван Мазепа»), Зеновія Красівського. Се ті автори, які патетику і моментами полемічно-політичний запал потвердили кров’ю власного серця.

Є серед творів намагання вирватися за межі політичної кон’юнктури, та ж Наталя Давидовська (перед пам’яттю якої відчуватиму вічну провину), частково Григорій Вишневий, Оксана Тебешевська.

На жаль, заполітизованими є твори Яра Славутича, Дмитра Павличка, Івана Драча, Олеся Лупія, Лани Перлулайнен. І тут не важить рівень таланту. Переважає рівень історичної кон’юнктури. Тому літературне аматорство і творчий дух посідають рівноцінне місце у сій книзі. І більше я схиляють перед щирим аматорством, аніж перед естетичним лакейством.

Рідкісним взірцем «партійної літератури» є поема «Батурин» Ольги Бабій, що 2009 року вийшла ще й окремою книгою з ілюстраціями покійного Опанаса Заливахи. Так, подібні твори потрібні, бо ідеологічна боротьба, видозмінюючись і трансформуючись, триває вічність. Зрештою, рівень літературного ремісництва тут пристойний. Однак, коли таким «партійним» творінням приписується вершинний зріз розкриття теми, - стає гидко за українську історію, яку чи «з бромом», чи «без брому», все одно споживати важко.

Мають свою самодостатню цінність Додатки у сьому томі (Володимир Панченко «Іван Мазепа очима Гоголя і Шевченка»; Марія Білоус-Гарасевич «Богдан Лепкий»; Анатолій Дністровий «Поети і воїни прийдешнього»; Микола Лазарович «Зародження стрілецького руху в Галичині, як вияв прагнення української молоді до національної державності»). Вони розширюють, доповнюють, конкретизують всі творчі й історичні «переливи і перегиби»  сієї складної історичної теми.

А ще подаються поетичні фраґменти з віднайдених архівів Івана Мазепи у перекладі Василя Ганущака.

Все це я кажу для того, аби читач знав, що йому пропонується. І пропонується з найкращих намірів. Бо українська еліта несформована по-сьогодні; глобалізаційне вавилонство гадає вкотре обдурити Бога. А вічне хуторянське українство (згадайте Шевченковий «Садок вишневий коло хати...») не вписується в жодну вавилонсько-масонську  програми. Бо воно, українство, вичухавшись від «політичного лакейства і пристосуванства» (як мушка від блох), - несподівано постане як довгождане Царство Боже.

У се вірю, і з цією вірою живу. Вона  мені дає твердість закликати українського читача взяти у руки сю книгу. Бо у ній, як у кривому дзеркалі, відбито всю велич і всю ницість української душі.    



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери