Re:цензії

09.11.2009|15:07|Євген Баран

Найпопулярніша із популярних…

Популярна енциклопедія Львова: історія, культура, людина, місто / Упоряд. Олесь Ольсич. – Львів: Ставропігіон, 2009. – 244 с.

Здається, інформації нам ніколи не бракувало, але завжди вона була дозована. Принаймні, у радянські «добрі» часи. Видавалися енциклопедії, різного роду довідники: кращі, гірші, але видавалися. Починаючи із 30-х років минулого століття, від славної пам’яти Івана Тиктора, який у Коломиї видав трьохтомну енциклопедію українознавства, до діаспорної десятитомної «Енциклопедії Українознавства», за редакції Володимира Кубійовича, а  між тим були й в УРСР подібного роду довідникові видання: УРЕ (Українська радянська енциклопедія) у 12 томах за редакції Миколи Бажана; УРЕС (Український радянський енциклопедичний словник) у трьох томах і т.д. і т.п.

Вже за незалежної України теж появилися виправлені довідникові видання : ЕСУ (Енциклопедія сучасної України), що запланована у 25 томах, зараз вийшло всього 8 томів; «зависла» УЛЕ (Українська літературна енциклопедія), із 5 заявлених томів, вийшло всього три; а вже приватно-колекційних видань із серії «Хто є хто в Україні», що видавалися фактично коштом авторів, відповідно сторінка тексту коштувала від 5 до 10 тисяч гривень (і бажаючих потрапити в таку приватну історію знайшлося немало), – і не порахувати…

Львів завжди претендував на особливе ставлення до себе. Так склалося історично, і нема на то ради, як твердять галичани. Промовчу і не коментуватиму претензій та амбіцій МІСТА, хоча б тому, що з ним пов’язана моя юність і трудний період мого житія в незалежній Україні. Хто тільки не має сентиментів до Львова: українці, поляки, австріяки, вірмени, жиди. Навіть москалі, й ті щось та мають до нашого Львова. Найскладніше із поляками: все-таки до 1939 року вони тут панували. Останні із найзапекліших жили у Львові до 1946-1947 років, аби потім виїхати із нього, й досьогодні жити ностальгійно-елегійними спогадами «про наш Львув». Хоча треба сказати, що молодше покоління поляків, народжених вже  у післявоєнний період втрачає сентименти, починаючи реально дивитися на світ, який змінився. Але десь глибоко в свідомості кожен поляк мріє повернути цей символ польської могутности і величі – цей претезійно-амбітний Львів.

Тому не дивно, що саме у Львові запланували і почали видавати «Енциклопедію Львова» у 7-ми томах ( на сьогодні вийшло 2 томи). Цей проєкт довготривалий і надто об’ємний, аби стати доступним для ширшого кола читачів. Давно назріла потреба видавати популярні енциклопедії і довідники для молодого покоління. Якщо простіше, для школярів та студентів. Тут варто би перейняти досвід наших сусідів поляків, де таких довідниково-енциклопедичних популярних видань величезна кількість, що перевидаються мало що не кожного року.

І на тобі. У Львові знайшовся ентузіаст Олесь Ольсич, який запропонував читачам власне бачення міста як яскравого центру з власною історією, культурою, людськими долями, упорядкувавши «Популярну енциклопедію Львова: історія, культура, людина, місто». Тут потрібно не забувати того факту, що найоб’єктивніша енциклопедія хибуватиме на суб’єктивізм. Тому, виходячи із цієї максими, не дивуюся авторській  суб’єктивності при упорядкуванні  популярної енциклопедії.

У передньому слові від видавництва та упорядника Олесь Ольсич так пояснює свій задум: «Сьогодні дедалі актуальнішими стають науково-популярні видання краєзнавчої тематики, розраховані здебільшого на нові покоління українців. Є очевидним, що народжені після проголошення незалежності України потребують популярної енциклопедії Львова в одному томі за доступною ціною. І книга, яку Ви тримаєте в руках, є першою спробою видання саме такої енциклопедії. Енциклопедії, в якій у стислій і дохідливій формі подано найціннішу або основну інформацію про місто та його центральні вулиці, пам’ятки природи й архітектури, а також життєписи відомих осіб різних національностей, які народилися, вчилися, якийсь час проживали та працювали у Львові».

Виходячи із авторського завдання, глибинних претензій до видання у мене немає (тим більше, що з легкої руки упорядника і сам рецензент потрапив у се популярно-довідникове видання). Але маю деякі зауваги, які, на мою думку, тільки б покращили сей проєкт при повторному перевиданні.

Отож, у запропонованому виданні подана інформація про найяскравіші постаті львівського історичного і культурного ландшафту, розпочинаючи із княжих часів (Роман Мстиславович, Данило Галицький, Лев І Данилович) до середини ХХ століття (родини Щуратів, родини Колесс, родини Барвінських). Не зовсім зрозумілими є наявність окремих постатей другої половини ХХ-початку ХХI століття (того ж Євгена Барана, себто мене, Володимира Єшкілєва, Юрія Андруховича, Марії Якубовської та ін.). Я розумію, що упорядник  став перед серйозною дилемою свого проєкту, – подавати чи ні сучасників, а якщо подавати, то кого? Бо дивним виглядає той факт, що в «ПЕЛ» є гасла про Федора Стригуна, Таїсію Литвиненко, Миколу Ільницького, Романа Іваничука, Дмитра Павличка, Володимира Лучука, Оксану Сенатович – і в той же час відсутні гасла про Ірину та Ігоря Калинців, Івана Денисюка, Теофіла Комаринця, Тараса Салигу, Богдана Козака, Романа Кудлика, Миколу Петренка. Чи якщо вже брати середнє покоління діячів культури, то чому тут немає гасел про братів Небораків (Віктора і Олександра), братів Лучуків (Тараса й Івана), братів Салевичів (Євгена і Павла), братів Чопиків (Ростислава і Юрка)?

Так само, як широко представлений польський культурний Львів, а відсутнє гасло про Марію Конопніцьку…

Словом, «чому нема» – буде супроводжувати упорядника при кожній зустрічі із потенційними претендентами на місце у популярній енциклопедії. І хоча розумію, що всього охопити неможливо, а принцип авторської суб’єктивности є домінуючим, все-таки  деякі знакові постаті львівського культурного ландшафту повинні бути присутніми у цьому виданні.

Є ще декілька зауваг стилістичного характеру: пропуски букв, нечіткість іменного коментування (так, маємо у виданні двох Йосифів Делькевичів, народжених у різний час, але в одному місці, і не вказано, можливо, то є дід і внук; чи та ж ситуація із двома Маріями Людкевич, – все-таки потрібно у подібному випадку додатковий коментар), в окремих випадках не вказано місце народження і смерти того чи іншого діяча тощо.

Всі ці зауваги наводжу з тим, аби покращити проєкт. Бо задум, втілення є добрими і своєчасними. Тут ще додам, що оформлення зробив художник Микола Горда, йому ж належить авторство кольорових портретних  вставок. Такий проєкт зіграє свою позитивну ролю у популяризації Львова як яскравого культурного центру, який увібрав у себе зразки різних національних культур, де вони не розчинилися в загальному котлі, а витворили своєрідний історико-культурний шарм, своєрідну ауру, яка заворожує і постійно привертає увагу до себе.

Було би також добре, якби цей проєкт знайшов підтримку львівської мерії, бо сей індивідуальний ентузіястичний порив  потребує підтримки і розуміння всіх тих, для кого Львів є не простим звуком, а містом зі своєю історією і конкретними людськими долями…

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери