Re:цензії

26.03.2009|07:07|Василь Ґабор

В Україні ще живе дух великого Гоголя

Усі добре знають, що писати про сучасність дуже важко, а писати ще й майстерно — це уже неабияка подія в літературному житті України. І цю подію творить своїм романом «Газелі бідного Ремзі» Володимир Даниленко, доказаючи, що дух великого Гоголя в Україні ще живе!

Ім’я Володимира Даниленка — прозаїка, літературознавця і критика, продюсера різних літературних проектів та творця т. зв. «житомирської прозової школи» добре знане в українських літературно-мистецьких колах. Він — автор декількох книг прози та есеїстики «Місто Тіровиван» (Львів: Кальварія, 2001), «Сон із дзьоба стрижа» (Львів: ЛА «Піраміда», 2006), «Лісоруб у пустелі» (К.: Академія, 2008), а тепер уже й роману «Газелі бідного Ремзі» (Львів: ЛА «Піраміда», 2008); упорядник низки антологій «Квіти в темній кімнаті» (К.: Генеза, 1997), «Вечеря на дванадцять персон» (К.: Генеза, 1997), «Опудало» (К.: Генеза, 1997); а також упорядник, перекладач і видавець збірника сучасної кримсько-татарської прози «Самотній пілігрим» (К., 2003).

То чим же дивує цього разу Володимир Даниленко українського читача? Чесно кажучи, на це запитання кожен зможе відповісти, прочитавши роман. Я ж поділюся своїми першими враженнями від прочитаного.

Насамперед зазначу втішну тенденцію у розвитку Володимира Даниленка як письменника. Його талант розвивається так стрімко, а письмо набуває вивершеності й досконалості, що вже можемо сказати, що в особі Володимира Даниленка маємо одного з кращих майстрів української сатиричної прози.

Можливо, автор своїм романом свідомо продовжив перервану лінію в освоєнні східної тематики Михайла Коцюбинського чи Павла Загребельного. Можливо, поштовхом до вибору такої ориґінальної форми для Володимира послужив роман класика кримськотатарської літератури Ісмаїла Гаспринський (1851—1914) «Молла Абас», побудованого за законами класичної східної поетики. Можливо… Таких чинників може бути багато. Та важливо інше: залюбленість Даниленка в екзотичну східну культуру і вміння вкорінити її в українську дозволило письменнику досягнути вражаючого результату: витворити новий сатиричний роман у стилі східної поетики.

Власне, саме східна екзотика та поетика, вдало використані у сатиричному змалюванні українського життя, роблять роман якимось особливим. Водночас ця східна екзотика та поетика сприймається дуже природньо, органічно, як одна із складових українського світу. І це також велика заслуга Володимира Даниленка: йому вдалося, на моє переконання, тісно поєднати, переплести два світи українського та кримськотатарського народів в один — сучасний світ України.

Оповідь в романі ведеться від імені тридцять третього кримського хана Хаджи Селіма Герая I, який щедро послуговується лексикою рідної, кримськотатарської мови та арабської, і це надає роману не тільки екзотичного забарвлення й шарму, а й дозволяє досягнути найвищого комізму. Підсилює комізм і надзвичайно поетична барокова мова головного героя. Тому зображена у романі доба Кучми — суцільний комізм і абсурдність, і все сприймається весело.

Даниленко часто досягає бажаного ефекту і завдяки тонкій іронії у називанні українських реалій кримськотатарськими та арабськими словами. Для письменника Україна — країна гяурів — це Гюлістан (трояндовий сад, символ процвітаючої країни) зі столицею Курилівці на берегах Озю (Дніпра), а в Сарихані (рудий хан) прочитується наш рідний, «так сказать», володар Гюлістану. А кримського хана Хаджи Селіма Герая I чиновники хутко перелицювали в документах на Гиренка Ремзі Бахатировича.

Колоритні й українські персонажі та їх імена: офіцери СБУ Пришебей і Гопкало виступають як іфрити (злі духи). Врешті, й Сарихан, «цеє самоє», є злим духом Гюлістану.

Екзотичну бароковість та комізм підсилюють і назви, які повсюдно використовує бідний Ремзі, означуючи все тільки рідними словами, як-от: пельван (силач), гулям (слуга), дженаплари (пан), киз (дівчина), ханум (жінка), алапче (тітонька), ярлик (документи), харвар (ослячий в’юк), кибитка (машина), караван-сарай (готель), або ж поетично — кістка із стеблом хмелю (телефон) та багато інших.

Самі лише звертання бідного Ремзі до Сарихана викликають нестримну усмішку:

— О шаханшах! (цар над царями).

— О Адил-шах! (справедливий цар).

— О хосрою! (могутній шах).

— О великий халіфе!

Я впевнений, що роман Даниленка «Газелі бідного Ремзі» можна розібрати на тисячу й одну соковиту й колоритну цитату, настілька багато в ньому блискучих діалогів, смачних іронічних та саркастичних фраз. Ось лише деякі з них:

— О великий дженаплари, твоє панування вписано в долю твого народу. Колір очей твоїх і твоє волосся — на штандарті твого ханства.

— Ти всігда знаєш, як мене втішить, Ремзі…

— Ти мені сподобався, як тільки з неба впав, — налив араку Сарихан. — Справжній мущина. Таких у нас уже давно нема.

— Я хочу, Ремзі, щоб ти почувствовав, яким я управляю народом, бо ти дивишся на це, наче впав з неба. Може, підкажеш, як краще їх загнуздать.

— Іноді, Ремзі, в мене дах їде, (…) як можу я закручувать гайки цьому народу, якщо я його не знаю?

— Ти так ловко закручуєш слова, пацан, як лампочки, аж у вухах лоскоче…

— Іздєваются, гади, над нашімі чувствамі!

Унікальна й сама мова Сирохана (мобля), тому він потребує терджимана (перекладач).

— Всепродамбля!

— Якщо опозиція і надалі буде так поводитися, — мовив терджиман, — то я продам усі стратегічні об’єкти включно з нафтопроводом «Одеса—Броди».

— Всінах!

— А зараз я прошу всіх вийти і не заважати мені вирішувати важливі державні справи.

Нищівно висміює Даниленко і вкраїнську вдачу. Ось лише одна із ситуацій, коли Сарихан пригощає Ремзі українським салом:

— Їж, Ремзі…

— О мій володарю, — сказав я [Ремзі. — В.  Ґ .], — хай примножуються в твоєму Гюлістані корови, кури і свини, та мені не дозволяє цього Коран.

— Тож ніхто не бачить, — так відповідає хитруватий Сарихан.

Або інший діалог:

— Скажіть одним реченням: що робиться в селі? — запитав Сарихан…

— Крадуть, п’ють, а в цілому, живуть добре…

Та Володимира Даниленка таке «добро» не влаштовує, він хоче для українського народу іншого рівня життя і суспільних стосунків, тому намагається за допомогою сміху й сатири оздоровити хворе суспільство.

Можливо, не кожна газель (не кожен розділ, не кожна історія) буде смакувати читачеві однаково, але всі вони витримані у стилі. Врешті, і сама книга — з дуже чіткою і продуманою до дрібниць структурою — витримана з першої до останньої сторінки в належному стилі.

Мені важко сказати, як його будуть сприймати Даниленків роман через десятиліття, але зараз його талановита пародія на українську політику й ментальність сприймається з великим захопленням.

Володимир Даниленко. Гезелі бідного Ремзі. Любовні послання мудрого й правовірного кримського хана Хаджи Селіма Герая I своїм сорока жінкам із країни гуярів. Львів: ЛА «Піраміда», 2008. 488 с.

 



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери