Знаю, що рецензії так не пишуться. Але мені значно важливіше сказати вам, як я спробувала щось нове і до яких висновків прийшла. Маю надію, що моя «рецензія»  стане корисною і для вас.

У житті кожної людини є речі, які вона оминає. Хтось, наприклад, ніколи не  вкраде з супермаркету пачку масла,  ще хтось ніколи не спробує жаб´ячу ніжку, а хтось не сяде на борд судна, бо думає, що подорожувати літаком значно безпечніше. Для мене теж існують такі своєрідні заборони. Межу найважливіших з них я не переступаю. Нещодавно дуже  забаглося  покурити. Куди? За межу? Звісна річ, що ні. Одного дня я таки переступила червону лінію. Мене очікувала дуже важлива зустріч. І ця «важлива людина» затримувалася, потім запізнювалася, як виявилося вона просто непристойно не прийшла. Я підійшла до вітрини з сигарами. Потім різко відійшла вбік, мало не збивши людей на дорозі. Вийшло так, що я опинилася біля прилавку з книгами, якими зазвичай рясніє у Києві метро. Я взяла першу книгу, яка мені потрапила до рук, погортавши її декілька хвилин, я взяла іншу  і знов поставила, ще одну, ще… Врешті-решт останню книгу я недбало віддала продавщиці з прихованим натяком: « сама таке читай» чи «знаєш, що продаєш ?»  Потім мені подумалося, що я знаю, чому у цьому місті так багато курять. Я твердими кроками пройшла  «тютюнові вироби», купила жетон і загуркотіла разом із своїми думками в темний тунель.  Заборонені плоди не продаються! – вирішила я для себе наступного ранку. Далі, ви знаєте, як це буває.  Заборонений плід сам приходить до тебе через дорогих тобі людей.  «Почитай, тобі буде це цікавим», - почула я голос авторитетний для себе.  І «авторитетна рука» подала мені щось червоне. Я зі страхом подивилася на цей плід.  Це ж моя заборона!  І назва їй – Жіночий Любовний Роман.  Повторюю, прийняла його тільки тому, що мала довіру до людини, що запропонувала його на мій розсуд. Дорогою назад мені захотілося  подивитися принаймні на назву і автора. Я витягнула свій червоний плід. Поволі про себе прочитала: «Афера на віллі» Лариса Чарговська, Наталка Смотрич. І тут почалося. Здавалося, що всі люди дивляться на мене з осудом. «І ця теж. А на вигляд така пристойна дівчинка». Я з поспіхом сховала книгу  і їхала далі насупленою, втупившись очима у якісь безглузді оголошення.  Ще днів з три я ображалася на «червону бестію». На четвертий день мені потрібна була книга. Я взяла «Аферу…». У метро я знайшла спосіб, як зробити так, щоб не червоніти. Я огорнула книгу вчорашньою газетою. «Нехай люди почитають собі про  вчорашнє,  натомість мене чекає щось приємніше…»,  - подумала я і почала читати.  Не могла змиритися з тим, що читаю жіночий любовний роман, заважали думки про невиконані справи, якийсь чолов´яга боляче наступив на ногу. «Годі!» - книга знову у моїй сумці.  День був таким насиченим і важким, що поверталася додому я геть зовсім розкиданою, якісь атоми, але не я. Ще й друзі покепкували, побачивши  мою книгу:«Тобі змінити б ще колір волосся». О, яка я була роздратована. Дивно, як у людей складаються стереотипи. Якщо я серйозна людина, то виходить, що вже не можу бути нормальною дівчиною. Словом, день видався ніччю. У тролейбусі я не хотіла дивитися у вікно чи на людей, слухати музику. Моя рука знайшла у сімці книгу. Тут ще роль зіграла така річ, як необхідність прочитати книгу, яку тобі порадив друг, бо потім обов´язково повернення книги розпочнеться з розмови про неї.  «Афера на віллі» Лариса Чарговська, Наталка Смотрич. Це я прочитала так, ніби хотіла дізнатися всю суть, але у мене звісно нічого не вийшло.  Нічого не думаючи, нічим не переймаючись, я почала читати, перед цим перекривши кисень всім свої турботам. Я не встигла отямитися, як прочитала 60 сторінок.  Ніяк не могла зрозуміти, що ж сталося. Наступного ранку знову галопом на чергові перегони. На дорогу я взяла з собою «Аферу…» . Дивна річ, знову нічого не розумію, перечитую попередню сторінку, нервую, водночас думаю про те, що забула телефон і проїзний. І тут − евріка!  Для мене сформований перший закон читання жіночих любовних романів: читати, просто розслаблено читати. У метро я ще вагалася, але потім твердо вирішила і сформувала новий закон: начхати, хто і що думає. Самі читають і приховують, а я мужньо читатиму те, що мені заманеться. Врешті, я читаю українських авторів Ларису Чарговську і Наталку Смотрич, тому я поводила себе навіть трішки гордо. Сюжетна лінія чітка і зрозуміла. Головна героїня – Яна, сильна і вольова, у той же час трошки слабка жінка. Їй майже тридцять.  Вона, як і всі жінки мріє про справжнє кохання. Працює бібліотекаркою та понад усе любить читати. Живе у власному світі, поки одного разу вона не опиняється на віллі свого багато брата. Їй не до вподоби «гламурні тусівки» і  розмови ні про що. Врешті компанії заманулося побавитися, навколо Яни чорною хмарою нависає змова проти її честі. Розумна головна героїня долає труднощі і перепони, тільки тому, що слухає своє серце і передчуття, а ще тому, що не всі вовки є вовками, іноді це просто собаки, котрі мають  господаря.  У життя Яни приходить цей господар, і це справжній подарунок долі.

«Афера на віллі» є суто українським продуктом. І бізнесмени там українські і успішні, і географія українська. А мова? Хороша літературна мова не вводить у дискомфорт, як мова деяких «українських продуктів». І якщо українським жінкам хочеться читати  романи, то хай вони читають якісні українські любовні романи, з правдоподібними сюжетами про своє. Кожному – своє. І червоний плід виявився своїм і солодким. Хто ж, як не українці знають все про любов і її плоди?

Придбати книжку на BookLand