Роман Кацев мав багато імен-псевдонімів: Ромен Ґарі, Шатан Боґат, Еміль Ажар, Фоско Сінібальді.  Кожне з них стало назвою певного розділу дивовижної книги його життя. Роман Кацев народився у 1914 році у Вільно. Ромен Ґарі був французьким льотчиком, дипломатом і кавалером ордену Почесного легіону. Шатан Боґат писав кримінали. Фоско Сінібальді у своєму творі «L’homme la colombe» піддав критиці політику ООН. Еміль Ажар почав свою літературну кар’єру «з нуля» й став автором чотирьох вельми популярних книг. Ромен Ґарі закінчив своє життя самогубством у 1980 році в Парижі.

У 1956 році  Ґарі отримав Ґонкурівську премію за роман «Коріння неба». Через майже три десятиріччя письменника Еміля Ажара було відзначено цією ж нагородою за книгу «Життя попереду» (1975). Ніхто й не здогадувався про справжню особу автора. Щоб підтримати цю містифікацію Ромен Ґарі попросив свого племінника (de facto – свого секретаря) Поля Павловіца з’явитись замість нього на урочистій церемонії нагородження. Таким чином він став тим єдиним письменником, котрий двічі отримав престижну літературну відзнаку братів Ґонкурів. Лише після його смерти Павловіц відкрив світові таємницю Еміля Ажара... До того часу роман «Життя попереду» вже встиг розійтись кількамільйонним тиражем. 

Про що ця книга?

Французи зазвичай не оселяються у малопрестижній паризькій дільниці Бельвіль. Це люмпенський «кольоровий» район, який густо замешкують емігранти, нелегали, повії, сутенери та злодії. Стара єврейка Роза, сама у минулому повія, для того, щоб якось утримати себе, дає прихисток дітлахам інших проституток – провадить для них щось на зразок інтернату. Серед її підопічних є арабський хлопчик Момо (Мохамед).  Дитина нічого не знає про своїх батьків, навіть про день свого народження. Потреба любови й акцептації переповнює його й часто штовхає до ірраціональних – здавалось би – вчинків. Хлопчина мешкає у Мадам Рози чи не найдовше з усіх її вихованців. Між хворою змученою  жінкою, що у минулому пройшла пекло Освєнциму й заробляла на прожиття власним тілом, та кільканадцятирічним Момо народжуються щемкі,  зворушливі відносини. Спочатку Роза опікується Момо, та згодом її здоров’я сильно підупадає: вона часто втрачає пам’ять, її треба мити, одягати й годувати. І тоді підліток самозречено доглядає стару. У цьому йому допомагають доктор Кац, трансвестит Лола – у минулому сенеґальський боксер, четверо братів Заумів, Валумба зі своїми одноплеменцями та ін. Усім цим подекуди екзотичним персонажам притаманна одна спільна риса – доброта у відношенні до ближнього, ким би він не був... Так старий торговець килимами Аміль заміняє почасти Момо його батька, коли причащає хлопця до арабської культури, або ж просто розмовляє з ним на різні теми.

Момо залишається зі своєю колишньою опікункою до самого кінця. Один із героїв роману називає їхні відносини «гарною історією любові». Ця історія також є своєрідним парадоксом: дитина повії та вбивці виявляється здатною на несамовиту відданість. А Мадам Роза, у свою чергу, боячись, аби бідність не примусила вродливого Момо торгувати собою, вимагає від нього присягу, що той ніколи не займатиметься проституцією.

Нарацію провадить головний герой, тож роман написано досить специфічною мовою. Вона досконало передає почуття, емоції, враження підлітка –  все те, з чого складається його світобачення.  Мабуть не кожному читачеві буде до снаги отой натуралізм, з яким Момо веде свою розповідь, проте він вповні передає трагізм існування героїв. Хлопчині притаманні незвична вразливість і гострий розум. Лікар Кац говорить йому: «Ти дуже розумний хлопець, дуже чутливий, навіть занадто. Я часто говорив Мадам Розі, що ти ніколи не будеш таким, як усі. Подекуди з таких, як ти, виходять великі поети, письменники, а деколи [...] бунтівники».

Щиро сподіваюся, що ви полюбите героїв цієї книги. На мою думку,  видавництво «К.І.С.» зробило чудовий подарунок тим українським читачам, які ще не мали змоги познайомитись з творчістю Ромена Ґарі. Додайте сюди вдалу обкладинку та зграбний переклад твору – попри вищезгадану особливість його мови.

І на завершення хочу приточити ще один фрагмент роману:

« – Мосьє Амілю, а можна жити без любові? [...]

– Так, – сказав він і схилив голову, наче від сорому.

Я заплакав».

Думаю, що кожному з нас варто замислитись над тим, чим є наше життя без любови.

Бо саме це хотів сказати своїм читачам автор. Принаймі так мені здається.

Від редакції: Цей матеріал надійшов на конкурс літературних критиків.