Як зазначає авторка, йдеться про збірку написаних окремо текстів у 2002-2006 роках, які об’єднує спільний мотив любовних почуттів і мандрів (звідки й назва книжки). Головними героїнями є жінки, у більшості своїй середнього віку, з найрізноманітнішими долями та особистими історіями. Людмила Таран, однак, зовсім не відсторонюється  від образів чоловіків, в основному також середнього віку. Часто йдеться про протилежності, що притягуються, або про подружжя з їхньою вже спільною «історією», картини кохання із уже набутим життєвим досвідом, глибинною психологією героїв на тлі українських реалій, історії. Наголосимо  –  тут майстерно змальовані кліше та страхи власного народу.

Усі тексти виняткові та цікаві як із погляду літературного, так і з мовного та тематичного. Особливо цікава, як на мене, перша новела («Анна-Марія»), що переповідає простий, на перший погляд, сюжет: середнього віку художник їде до якоїсь хати і мальовничому селі малювати та відпочивати, його сусідкою є жінка його віку, що  доглядає хворого батька, котрий прикутий до ліжка. Їх поєднує мистецтво: героїня чудово співає, а художник примушує себе намалювати її портрет, але страждає через те, що в нього він не виходить, що проти цієї скромної, смиренної жінки, яка відмовилася від виконавської кар’єри, є цілком безсилим. Художник змагається і з нею (скоріше метафорично), і сам  із собою –  так само, як і вона. При цьому, це не дешеве романтичне захоплення якогось Дон Жуана, але розкриття внутрішнього погляду чоловіка на недосяжну жінку. Текст написаний переважно від імені чоловіка.

Наступна новела – сповідь жінки, котра намагається здійснити свою мрію, яку вона раніше не могла й уявити собі: полетіти до Америки на  наукове стажування. Перед нами розгортається її попереднє життя, типове для жінки, ув’язненої  в радянській реальності, але, незважаючи на це, унікальне: жінка не скиглить, що їй щось було заборонено, що вона даремно жертвувала собою: вона бере життя у власні руки. З новели також дізнаємось про академічне середовище в Україні; подекуди зустрічається єврейська тематика, до недавніх часів цілком  заборонена в Україні та мистецьки не опрацьована.

В новелі «Вероніка Дібровна» єврейська тематика з’являється знову, при чому вона стає центром оповіді, спробою героїні зрозуміти або, принаймні, відчути свою «генетичну приналежність». Жінка, молодий учений, знає про своє єврейське походження, але не надає цьому значення. Про людську потребу в  закоріненні  їй постійно нагадує коханий чоловік, із яким вона пізнає  земне  щастя. Вероніку поєднує  з ним не лише кохання, але й взаємне зацікавлення історією єврейського народу в Україні. Героїня розповідає про свою долю лише після смерті, ретроспективно. Оскільки Україна належить до країн, яка нібито визначається антисемітськими настроями у суспільстві, цю новелу вважаю однією із найкращих не лише в літературі (йдеться про дуже вдалу прозу), але й в пізнавально-моральному плані.

Людмила Таран. Любовні мандрівки. – К.: Факт, 2007. – 1 вид. – 240с.