- …куди добираєтеся?

- до Нью-Йорка.

- що, до Нью-Йорка – дизелями?

А чому б і ні? Як і згадує далі автор, а що ж робити нам із третього світу, ще й третього з маленької літери. Хочете прочитати про практичні реалії мандрів по-бідняцьки? – думаю, вам якраз сюди.

Ну що ж, головний герой, автор книги, вирішує закинути навчання і податися собі на ще один континент, так сказати – побачити світ. І світ із його повної середини, якщо така, звісно, є, а не із чистих вікон закордонних автобусів.

Тобто залізти у саму дупу тих далеких країн, про яку рідко згадують у книжках (якщо взагалі згадують) і яку прикривають усім можливим. Головне ж – прикрити. Як то кажуть, скільки людей – стільки думок, так і в цьому випадку скільки країн – стільки пригод.

Артем Чапай подорожує зі своїми друзями з країни в країну, десь затримуються довше, десь менше, „тринькають” усі гроші, потім їх заробляють, заправляють свого „вірного коня” олією, яка нікому виявляється непотрібна, але яка справді є екологічно чистою для навколишнього середовища.

У книжці ви не можете не помітити особистого ставлення автора до так званої „системи”. І, хочу сказати, ставлення досить свідомого та реального. У США Артем потрапляє на загальнонаціональний страйк трудових мігрантів, одним з гасел яких є „жодна людина не є нелегальною” – „no one is illegal”.

Дехто таких акцій просто не помічає, але не головний герой цієї книги. Подорожувати стопом, ночувати у незнайомих, чи майже незнайомих людей, завдячувати водіям за те, що підвезли вас енну кількість кілометрів (серед тих водіїв навіть міністри внутрішніх справ знаходяться, просто міністри не наших країн, а тих – інших) – ось це називається вільно пересуватися, чи то – подорожувати по-бідняцьки. Розкривати для себе правду імпорту продуктів з інших держав до нас в Європу. Як згадує Чапай про каву, робітники отримують мізерні гроші за мішок кави, а ми за маленьку баночку платимо, у порівнянні, дуже багато. Артем має пояс з написом DIY і певна, що надає цьому дуже велике значення.

«…мені так подобається опускатися до стану бомжа, - радо казав Сімон.- ги, бачу тобі теж. Здається, ти ще більше опустився.

- І радий тому.»

Якось почула фразу, що відсутність грошей – це наш скарб. Я її трохи переформулюю під цю рецензію – відсутність надмірних грошей, що не потрібні на їжу та проїзд – оце наш скарб.

Перейдемо до іншого підзаголовку книжки – «еротико-політичний документальний калейдоскоп». Про політичний вже трохи згадувала. Щодо еротики, то ще можна додати: скільки країн – стільки жінок. Тільки не сприймайте це надто різко. Нові ж країни – це якісь нові почуття. І чим погано вчити іспанську частково в ліжку?

Як зауважила не тільки я, наприкінці книжки є просто неймовірні слова: «…і я зрозумів, що зовсім не треба, щоб кіт був «мій», щоб диск, книга, ковдра чи кімната були мої, щоб кайфувати. А головне, не потрібно намагатися продовжити цей стан. Момент не треба ловити, ним треба насолодитись і відпустити». Думаю, автор хотів, щоб це цитували. Потрібно лише насолодитися і відпустити, як і кожну книжку врешті-решт. Що я і роблю.

- вимагаю премію академіка Павлова!

- валимо?

- валимо.

Цей матеріал надійшов на конкурс читацьких рецензій, який проходить в рамках «Книги року» Української служби Бі-Бі-Сі. Портал «Буквоїд» є інформаційним партнером цього проекту.

УМОВИ КОНКУРСУ