Re:цензії

Життя і нежить Романа Скиби

Про Романа Скибу, колишнього львів’янина, а тепер уже київського поета в законі, ходять легенди. Наприклад, що він говорить віршами, перемагає у всіх поетичних спарингах, користується шаленою популярністю серед жінок, а якщо треба, може за допомогою магічного втручання поїзд до того ж таки Києва зупинити і направити до Львова.

Тому не дивно, що у нього вже вдруге виходить книжка вибраного-зібраного-переробленого «П’ятизнак, або життя і нежить». І знову ж таки фокус – одночасно у двох видавництвах: київському «Маузері» та львівському «Апріорі». На сьогодні це – найповніше зібрання поета, п’ять книг під однією обкладинкою. Починаючи від перших віршів, серед яких «Я живу в телефонній буді», текст, який знають, мабуть, усі, і закінчуючи метафоричною «Одісеєю 2000», читач поринає у світ, де «вузькі коридори» і «приглушені кроки», де «повертається плазма у жерла загаслих вулканів», і, якщо йти по воді, то не тонеш, а тільки човгаєш підошвами, сподіваючись, що хтось таки «покладе на хвилі вінок і скаже: «Най вода йому буде небом...»».  Попри Скибину пристрасть до мандрівок, йому усюди ввижається рідний Львів: «Кагор плескоче на площі Ринок. Ось кий та вузлик тобі в дорогу...», «А ти ворожила на білу дорогу, чи в доброму Львові не сталось нічого...». Особливо цікавими є назви розділів: «Біле з відтінками», «Запустелля», «Донеділок», «Життя і нежить», «Прірва небесна», «Вечір для історії», які самі претендують на те, щоб стати афоризмами. У розділах «П’ять мовчань», «Постріли в зорю» та «Terra Altera» поет пропонує переклади російських авторів, насамперед класиків Бориса Пастернака, Анни Ахматової, Сергія Єсеніна, Марини Цвєтаєвої та Андрія Вознесенського і водночас відомих за одним чи кількома текстами Олександра Кочеткова та Ларису Рубальську. Гадаю, панночкам (слово з лексикону Романа Скиби) мала би сподобатись інтимна лірика поета. Найспритніші спробують розтлумачити загадкові ініціали присвят, а комусь, може, й пощастить віднайти у собі щось подібне з образами ліричних героїнь: «І прийдеш по першому морозі / З вітряного виру нестрічань, / Дівчинко з веснянками на осінь, / Дівчинко з очима у печаль». Якщо читати книжку по порядку, сторінку за сторінкою, то образ самого автора помітно змінюється від сумовитого, дещо сентиментального меланхоліка («Я не ходив до вашого туману, / Не проводжав, закоханий, беріз. / Я тільки раз в чужій весні розтанув /  і тільки раз насінням не проріс.» до похмурого Одіссея, який «знайшов повню у вікні, а себе у дзеркалі - ні». І звісно, улюблена, майже хітова «Серветкова лірика», популярність якої є беззаперечною, а тому цитувати її, думаю, буде зайвим. З огляду на літературне та продюсерське амплуа поета (Роман Скиба відомий також як зачинатель багатьох поетичних фестивалів та конкурсів) можна зрозуміти чому у книжці майже немає нових віршів. Проте, як мовиться у передмові: «Якщо ви помітите певні розбіжності між опублікованими тут текстами та їх попередніми реінкарнаціями, не дивуйтеся – деякі вірші ростуть і змінюються, як і ми...». А тому наостанок хотілося би побажати автору (одночасно уявляючи неоднозначну (мабуть, від заяложеності даного кліше) усмішку «найбільшої дитини якогось там року») вдячних читачів та видавців, перемог, ну і, звісно, найкомфортніших поїздів від Укрзалізниці у напрямку Київ-Львів. Тож... шукайте у книгарнях свого міста!



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери