Кожній людині зрозуміло, що розпад СРСР обов´язково мав супроводжуватися соціальними та економічними потрясіннями. Це якщо на рівні держави. А якщо на рівні тієї чи іншої людини?

Головна героїня повісті Кіра народилася в СРСР. Поки вона ходила до садочка – країна «загула в тартарари». Мала дівчинка тільки й запам´ятала: «…що вона вже не стане піонеркою, а назавжди лишиться жовтенятком».

Поступово почала відчувати певний дисонанс зі світом. Спочатку на рівні родини: «Кірин тато, на відміну від половини своїх друзів, не встигав та, зрештою, й не вмів урвати хоч якийсь шматок від розподілу екс-великої країни. Він якось здивовано пив…», а мама «…поїхала автобусом до Румунії. Це була її перша закордонна поїздка. Врешті, нічого з того не вийшло – геть не маючи спекулянтської вдачі, вона майже не продала свого товару, дуже застудилася і повернулася додому з тим, щоби більше ніколи не експериментувати із комерцією… Кіру дратувала пасивність власних батьків, вона вважала їх жалюгідними і при кожній нагоді не забувала нагадати про це».

От і перший конфлікт – напружений і войовничий: батьки так і лишились совєцькими, а Кіра «…тягалася по районних гендлях із друзями, курила драп і вже точно знала, чого хоче від життя. Від життя вона хотіла всього». Знайома картинка, чи не правда?

Твір, без сумніву, автобіографічний. Композиція повісті наслідує щоденникові записи, що оповідають особисті переживання і почуття героїні, її рефлексії над тим, чого їй не вистачає «и как с этим бороться». Власне, віддзеркалення специфічного життєвого та культурного досвіду авторки і є, на мою думку, головною цінністю книги. Особливо тому, що все в літературі вже давно сказано, і сказати щось абсолютно нове можливо через перетворення стереотипних тем, мотивів, образів (фрагментів, епізодів тощо) ув індивідуальні, оригінальні. Ще точніше – сенс має тільки витворення міфу інакшості.

Переповідати сюжет не буду. Підкреслю кілька аспектів. Домінує мотив любові до Києва: «…Кіра шалено любила своє місто. Їй подобалося просто іти, минаючи розкладки з апельсинами і ківі, підмерзлі кіоски, біля яких люди хлебтали пиво… Кірі подобалося розглядати вітрини, заходити до книгарень і вибирати собі щось на потім, коли будуть гроші…».

Нечисленні описи природи мають незаперечні урбаністичні ознаки: «Місто не було мертвим, воно просто спало, і його бетонні губи солодко слинила передранкова свіжість… Через будній день набережна була порожньою, тир не працював, катерки тихенько погойдувалися на воді, але сміття було все одно чимало… А іржаве сонце тепло сідало десь за мостом біля Нивок і підсвічувало ріжки тролейбусів…».

Мені імпонують спокійна тональність оповіді, те, що нема зовнішніх ознак епатажу, зайвої патетики, несмаку: ««Кіро, – раптом спитав він, – ти іще дівчинка?» Кіра густо почервоніла і подивилася на свої сандалі. Ті сандалі були сьогодні аж надто надзвичайними, щоби вона відірвала від них тепер погляд. – Я хотів би бути твоїм першим чоловіком, – сказав Славко, – добре? Коли будеш готова… – Добре, – відповіла Кіра».

Для означення стану свого життя-буття героїня (авторка?) знаходить влучну афористичну формулу: «тут-і-тепер неможливо без там-і-тоді». Свідомий вибір – це, крім іншого, форма індивідуального протесту, принаймні проти самої себе і своїх близьких

Коли у реальному житті переважають гіркота і жаль за минулим, коли щастя – синонім молодості, потрібні душевні сили, щоби зробити вибір, а іноді почати все спочатку. Фінал повісті викликає повагу – героїня залишає престижну роботу в Парижі й повертається до Києва. У нижче процитованому уривкові з листа близької подруги героїні, власне, задеклароване право людини на свідомий вибір: «Але якось, попиваючи бургундське (або фіг його знає, що там п´ють) у компанії якихось жаків і франчесок, тобі захочеться відкрити цей конверт… і прочитаєш це. І тобі запахне нашим першим курсом, і кухнею на Куренівці, і моєю дачею, і нашою смаженою картоплею…і цілим іншим (справжнім) життям. А тоді ти купиш квиток… ти повернешся… і тоді, саме тоді я повірю, що це не так уже й погано – те, що ми подорослішали».

Добре, що покоління, яке пережило розпад імперії, подорослішало.

Іра Цілик. Післявчора: Повість. – К.: Факт, 2008. – 120 с. – (Сер. ,,Exeptis excipiendis").

Цей матеріал надійшов на конкурс читацьких рецензій, який проходить в рамках «Книги року» Української служби Бі-Бі-Сі. Портал «Буквоїд» є інформаційним партнером цього проекту.

УМОВИ КОНКУРСУ