Re: цензії

18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Нотатки мемуарного жанру
17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменниця
Володимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
14.12.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Ключ до послань
10.12.2024|Ігор Зіньчук
Свобода не має ціни
01.12.2024|Ігор Зіньчук
Томас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
20.11.2024|Михайло Жайворон
Слова, яких вимагав світ
19.11.2024|Тетяна Дігай, Тернопіль
Поети завжди матимуть багато роботи
19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачка
Часом те, що неправильно — найкращий вибір
18.11.2024|Віктор Вербич
Подзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. Суми
Діалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях

Re:цензії

13.10.2008|19:00|Буквоїд

Пустельник у лісі

Володимир Даниленко вміє писати цікаву прозу, організовує успішні літературні конкурси та упорядковує знакові літературні антології. Усі ці знання, вміння і досвід прислужилися йому при написанні книги про сучасний український літературний процес та про його головного суб’єкта – письменника.

Слід зауважити, що маємо справді цілісну книгу, пройняту спільною ідеєю, більш-менш чітко структуровану і витриману в одному стилі. Насправді це книга роздумів про те, що таке література сьогодні, якою вона є в Україні, і чому все так сталося. 

Емпіричне поле, на якому зрощує свої часом парадоксальні рефлексії Володимир Даниленко, є твори, персоналії та колізії навкололітературного життя протягом 80-90-х років минулого сторіччя. І хоча місцями автор декларує бажання охопити поглядом і «прийдешні покоління», це йому не дуже вдається. Бо він сам, як людина, як літератор цілком перебуває в контексті взаємин, життєвих обставин, етики й естетики української літератури «після комунізму».

Найперше, що любить робити в літературі Даниленко, це – класифікувати. Він як Менделєєв прагне розкласти авторів і їхні твори в своєрідну періодичну таблицю: за поколіннями, за стилями, жанрами і напрямками, а ще – за архетипами, комплексами, ринковими статусами та ін. І слід визнати, робить це дуже вправно і переконливо. Книгу слід рекомендувати студентам філологічних спеціальностей як чудовий посібник з історії новітньої літератури. Інформації тут дуже багато, але вона вкладена у досить зручні і при тому образні форми, які легко запам’ятовуються. 

Окремо слід відзначити розділ, в якому Володимир Даниленко повчає молодь як стати письменником, що при цьому варто робити, а від чого слід утриматися. Повчання ці абсолютно позбавлені хибної скромності, автор дає дуже однозначні оцінки і висуває сміливі тези. При цьому в початківця навряд чи виникне відчуття нав’язування авторської думки чи затягування в «учні». Даниленко не зображує з себе гуру, він передає лише те, в чому переконався на власному досвіді, або що знає з історії літератури. Між його особистістю і літературною дійсністю завжди зберігається певна відстань для споглядання і клінічних процедур: анамнез, діагноз, рецепт. Часом його одкровення звучать шокуюче, але завжди містять здорове зерно. «Поєднання фізіологічних і стадних інстинктів, характерне для літературної тусівки, – пише автор, – робить схожою її з табуном у савані, що зібрався на водопої».

Єдине, що випадає з переліку безперечних успіхів книги – оціночні присуди Даниленка. Визначати на ходу 50 найкращих в будь-якій сфері, що дотична до мистецтва, – помилка, яку кандидат філологічних наук не повинен собі дозволяти. Тут журналіст в Даниленкові якщо не переміг, то принаймні успішно спокусив критика і літературознавця. 

Свою книгу Володимир Даниленко починає з промовистої паралелі. Він згадує про шалений успіх першої книги французької письменниці Анни Гавальди «Мені б хотілося, щоб мене хто-небудь де-небудь чекав...» Якби подібна книга вийшла в Україні, стверджує автор, її просто ніхто б не помітив.

Пустеля, про яку йдеться в рецензованій книзі, ототожнюється автором з нинішньою літературною ситуацією в Україні, коли за відсутності критики, сформованого ринку книжкової продукції і елементів підтримки і заохочення авторів нічого на нашому полі ніяк не може зрости. А зерна талантів є, і вони регулярно прокльовуються на зріст. І засихають при першому зіткненні з особливостями вітчизняного культурного клімату.

Приблизно така картина змальовується в підсумку прочитання книги Володимира Даниленка. Сам він собі при цьому нагадує лісоруба, чиє призначення – облюбувати дерево, обрати критичний інструмент (сокиру там чи бензопилу), та й заходиться вже... осмислювати. Щоб у підсумку вийшов гарний стілець, чи табуретка там якась.

Однак із змісту самої книги напрошується інша аналогія. Блукає самотній критик у лісі авторів, книг і просто цікавих людей та й розмірковує: писати чи не писати? І вирішує – не писати...

Даниленко В.Г. Лісоруб у пустелі: Письменник і літературний процес. – К.: Академвидав, 2008.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери