…Я бачив пекло, бо я був під Іловайськом. Усі мої побратими загинули, а то були люди зі щирого золота. Мене врятувала дівчина з-під Маріуполя, яка любила розмальовувати контурні карти й сидіти на черешні.

 …Я не знаю, що він зі мною зробив, той полонений львів’янин, але я більше не бачу в ньому ворога. І мені хочеться радіти кожній хвилині, бо вона наближає нашу зустріч. Але чи буде ця зустріч, ніхто не знає...

 Усе як на війні: втрати, біль, знову втрати… Роману й Ользі судилися не найкращі часи для зустрічі. Полонений укр і сепаратистка — чи є зараз гостріша суперечність? Але безодня, яка здавалася нездоланною, поступово щезає. Бо в житті існує щось набагато важливіше за ненависть…

Процес читання «Маріупольського процесу» був би легким (з огляду на стиль твору), якби не серйозність явищ, про які в ньому йдеться. Тому читачам може бути важко читати цю книгу, як важко буває читати звіти з фронту: за кожним рядком: страждання. Роман цей доповнює наші знання про війну і про українців на війні й породжує знання, що страждання минуть, а українці і Україна будуть.

Андрій Куліков, журналіст

Галина Вдовиченко — українська письменниця і журналістка. На її дебютний роман «Пів’яблука» припав  «Вибір видавців», а за рік він став «Кращою українською книгою» за версією читачів тижневика «Кореспондент». Роман «Бора» увійшов до п’ятірки фіналістів «Книги року Бі-бі-сі», «Тамдевін» здобув першу премію «Коронації слова», а «Маріупольський процес» став володарем відзнаки Ґранд-Романи цього престижного конкурсу.

 Галина Вдовиченко. Маріупольський процес.– Харків: «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015.