Він так глибоко пройнявся творчістю видатного актора, його  психологічним входженням у виконувані ролі, що кілька днів перебував під їх магічним впливом.

А й справді, що є милішого для нас з вами, ніж мирний політ білого птаха з «чорною ознакою» над селянською хатою? Отого рідного  з дитинства лелеки, який оберігає садибу, приносить маленьких діточок, опосередковано дає нам змогу писати книги, вирощувати хліб, будувати мости й заводи і є оберегом кожної сім’ї, всієї України.

«Якби моя воля,  я б вишив золотими нитками нашого лелеку на Прапорі України. Хай би нагадував співвітчизникам на всіх континентах, що їх дочекалася Батьківщина – не зла мачуха, а доброзичлива, любляча мати, яка виглядає з далеких доріг своїх роз’єднаних діток».

Які ще нагальні теми зачіпає автор? «Приїжджайте, синочки, додому», «Троянда з Поліського краю»,  «Тривожна  тиша в Лісограді», «Останній бій комісара», «Якщо завтра… війна», «Що знаємо про свій Родовід?» – самі назви мовлять про себе. Адже ці актуальні нариси, публіцистичні розвідки писані від самого серця. І,  як стверджує журналіст та письменник Микола Максимець, у тих «гарячих» творах – і його бурхливе життя, і його дорога до Храму.

 Книга «На сторожі білого птаха» розрахована на широкий загал читачів.

Микола Максимець. На сторожі білого птаха: оповідання, нариси, публіцистичні розвідки. – Чернівці : Букрек, 2015. – 504 с.