І якщо її розгледіти добре, то можна і не вживати нічого вже. Але раз і назавжди впустивши це марево – вчитися жити у стані іншому. Ці тексти «гребуть». Особливо, якщо читати їх залпом. Тексти «гребуть». Якщо читати їх натще.  Токсичні і болючі. Галюциногенні і сакральні. А часом просто немислимо (навіщо аж так?!). Такі! нові вірші Христі Венгринюк.

«…Береш за руку і водиш по колу.

Йдемо з тобою,

Як дві голодні саранчі,

По висушеному від спеки полю.

Ти кажеш, що хтось завжди бачить нас,

А мені нікого не видно,

Окрім хворих дерев

І тіней наших.

Лиш сон часом лягає на груди,

Тоді прокидаємося одне на одному…»

Христя Венгринюк. Довгі ночі. Українською та польською мовами. Переклад Анети Камінської. Чернівці: Книги – ХХІ, 2013. – 120 с.