Народилася в місті Роторуа, Нова Зеландія, 1974 року. У передмові до українського видання пише: «Просто казково, що мої вірші перекладено українською мовою. Я вірю, що поезія здатна долати відстані й мовні бар’єри, знаходячи шлях до серця читача. Для мене надзвичайна честь мати оцю україн¬ську версію моєї книжки, яка пройшла свій шлях від моєї частини світу до вашої. Сподіваюся, вона знайде відгук. ’Офа ату». Останнє — офа ату тонґанською означає привіт, вітання.

Із післямови перекладачки Ганни Яновської: «Строкатість книжки, власне, дає всі підстави замислитись: а з чого ж вона зроблена? З чого взагалі складається творчість новозеландської поетки Карло Міли?

На думку авторки, яку вона втілила в упорядкуванні книжки, такими складниками є: друзі-побратими-вчителі — Океанія — виклик — ко¬хання — громадянська позиція — рід.

За походженням Карло Міла, як і більшість міського населення По¬лінезії, — хафе касі, людина мішаного походження. Поетка говорить про свою ідентичність так: «Мати різнорідне походження — це двосічний меч».

Океанія, що тече жилами поетки, сповнена зворушливих деталей, які наш читач не бачив на екзотичних картинках, зате знає на власному подібному досвіді: детективні та комедійні серіали, усілякі «Ангели Чарлі», паперові ляльки, ікони на килимках тайванського походження, хлопці з дредами, дискотеки з повільними танцями тощо… Тільки тлом для цього всього — розкиданість островів, океан, простір, простір…

Світів, у яких розгортається життя авторки, ліричної героїні і всіх на¬вколо, принаймні два: міський і сільський. Карло Міла бачила зблизь¬ка обидва і не ідеалізує жоден. Головна вада міста — всім усе байдуже. Протиставити цій реальності село не вдається, бо авторка бачила вживу полінезійські села. Небайдужість і згуртованість людей там, однорідність їхньої моралі має чимало переваг. А проте чи таку на¬родну мораль (зазначимо в дужках, аж ніяк не унікальну в світі) можна. У такій ситуації авторка і її лірична героїня балансують між двома світами, перебуваючи приблизно в тому згаданому вище місці, де два океани спливаються і обмінюються кольорами.

У Карло Міли одразу впадає в око щирість і темпераментність роздачі характеристик, а також те, що в її поезіях надзвичайно гарних людей і місць набагато більше, ніж надзвичайно поганих. Щирого захоплен¬ня в цій книжці на порядок більше, ніж щирої зневаги.

Серед поезій Карло Міли, які найчастіше шукають в інтернеті, здебіль¬шого інтимна лірика: «Це любов», «Прощавай, прекрасний принце», «Гачок і поплавець», «Їм чорний шоколад, слухаючи вибачення Пола Голмса». Інтимна, та й не дуже інтимна лірика поетки подекуди вияв¬ляється дуже тілесною. Фізіологізм у Карло ненав’язливим не назвеш, але наявність своєї тілесності й чуттєвості не лише в героїв-людей, а так само й в океану (у вірші, який у цю книжку не увійшов), у шоко¬ладного батончика, дощу та інших форм життя теж по-своєму єднає світ.

Серед тих чуттів, якими героїня Карло Міли пізнає світ, аж ніяк не останнє місце належить смакові. Райдуга смаків, яка розкинулася на сторінках «Риби-мрії…», просто феєрична — від глобалізованого полу¬ничного йогурту чи шоколаду і туго звареного варення до австра¬лійських закусок мармайту й віт-біксу, полінезійських більш чи менш традиційних наїдків ота іка (сира риба з лаймом по $15.99 кіло), пові масіма (описана в авторській примітці чітко й неапетитно — чи не єдина неприємна страва на всю збірку), а ще уму, лу, фаїкакаї, поке… Через смак та їжу описується і кохання, і увага закоханої матері до своїх дітей, і насолода від книжки, і расові ознаки, і голос, насичений чи то перегаром, чи чаєм із бергамотом, а може бути й «солоний попкорн твоєї усмішки».

Громадянська лірика в цієї поетки теж багато в чому йде «від тіла», що й надає такої живості віршу «Їм чорний шоколад…», де «звичайний расизм» ходить навколо цілком живих людей: батька героїні, її друзів і закоханостей, просто людей не як статистичних одиниць, а як істот, котрих майже можна помацати: «скінхеди не висовуються / голять¬ся не так радикально / надто багато реґбійних м’язів / у кокосових біцепсах / мені казали що я вершки котрі підіймаються на поверхню /найкращий врожай / полінезійська королева / стійкий / солодкий шоко¬ладний солдатик».

У такому людському, живому контексті читачеві може бути цікаво погратися в пошук аналогій з українською реальністю на зразок «ло´і хоосі яке продається без перекладу» (сало — воно і є сало?) або яблук із написом на ціннику «Труянда Океанії» («Нікторин» наших ринків, такий самий екзотично-малозрозумілий, як європейська емблематич¬на квітка в Полінезії, де її як символ заступають плюмерія, іланг-іланг (мосо´ої — самоанська квітка духів) тощо). А може, виявити громадян¬ський пафос і поставити поряд однаково урочисто укладені і зраджені договір Ваїтанґи і Переяславську раду?

Щирість, темперамент, тепла самоіронія, якась внутрішня доброта й увага до чи не всіх знайомих виявів життя в гармонійному багато¬голоссі мов і культур стали, вочевидь, чинниками присудження цій смачній і живій книжці премії за найкращий дебют. Хоча джерелом назви виявляється моторошнуватий вірш про привиди минулого, риба-мрія, як водиться, бадьоро б’є хвостом і з цікавістю підпливає до далеких берегів».

Міла К. Риба-мрія пливе /Переклади з англійської, коментарі та післямова Ганни Яновської. — Тернопіль: Видавництво «Крок», 2012. — 156 с.