Видавничі новинки

Економіка: як вона працює (і не працює) у словах та малюнках
Книги | Буквоїд
В Україні вперше видано роман сучасного ліванського письменника у перекладі з арабської мови
Книги | Буквоїд
Кетрін Беннер. “Дім на краю ночі”
Книги | Буквоїд
Побачила світ історія української розвідки прадавніх часів
Книги | Буквоїд
Евґенія Йорданова. «Таємниця. 33 історії про любов»
Проза | Буквоїд
Побачила світ збірка оповідань «Львів. Шоколад. Кам’яниці»
Проза | Буквоїд
Перше дитяче видання про коронавірус – психологічна підтримка для українських малюків
Дитяча книга | Буквоїд
Побачили світ історичні есе "Карпатська Україна" Романа Офіцинського
«Пригоди динозавриків» від Еліни Заржицької
Дитяча книга | Буквоїд
Олександр Дан. "Інсомвіта, або Життя та сновидіння Роберта Бланша"
Книги | Буквоїд

Новини

28.06.2020|03:13|Буквоїд

Кетрін Беннер. “Дім на краю ночі”

Дивовижна сімейна сага з присмаком магічного реалізму розповідає про життя чотирьох поколінь однієї родини на маленькому острові Кастелламаре біля узбережжя Сицилії.

Доктор Амедео Еспозіто, підкинутий колись немовлям у сирітський притулок у Флоренції, прибуває на Кастелламаре в пошуках роботи. Там він знаходить друзів, сім’ю і дім. Амедео поселяється в закинутому барі «Дім на краю ночі». Хоча тутешні жителі вважають цю будівлю проклятою, це місце відродиться і стане серцем острова, де можна обговорити всі події малого і великого світу за порцією limoncello. Разом з іншими мешканцями Кастелламаре родина Еспозіто переживе Велику депресію, фашистський режим, світову війну, велику модернізацію і фінансові кризи. Людей на крихітному клаптику суходолу не оминуть жорстоке суперництво, таємні інтриги і любовні страждання, та врешті завжди підтримає вірність — найближчим людям і своєму острову, яка винагороджується невеликими, проте вкрай потрібними чудесами… 

Дім на краю ночі: роман / Кетрін Беннер; пер. з англ. А. Цвіри. — Х. : Віват, 2020. — 464 с. — (Серія «Світовий бестселер», ISBN 978-617-690-445-8).  

Уривок із книги

I

Його розбудило шкряботіння по віконниці. Значить, вінспав.

— Дитина підходить! — закричав хтось. — Signor il dottore! 1

Спросоння і з переляку йому здалося, що кричать пройого дружину, тож він підхопився, заплутавшись у ковдрідорогою до вікна, і лише потім згадав, що вона спить біля нього. У вікно зазирало бліде, ніби місяць у темряві, обличчя одного з селян, Ріццу.

— Дитинаsignor il conte 2Чия ж іще?

Щоб не розбудити дружину, він посунув до вхідних дверей. Місячне сяйво заливало подвір’я і надавало знайомійкартині дивної ясності. Навіть Ріццу не був схожий на себе.

Селянин виструнчився перед дверима у своєму недільномужилеті та краватці так, ніби костюм дерев’яний і його дочоловіка прибили гвіздками.

— Це якась помилка, — сказав лікар. — Я не мав вести ціпологи.

— Але signor il conte особисто наказав мені привести вас.

— Мене не попереджали про те, що викличуть на пологи до la contessa 3У неї була власна акушерка, яка стежила заїї вагітністю. Мабуть, д’Ізанту хотів, щоб ви покликали її.

— Ні, ні, повитуха вже прийшла. Граф хоче бачити вастеж. Це терміново, він сказав. — Ріццу виструнчився щебільше, гордий важливістю власного повідомлення. — Ви

підете? Просто зараз?

— Моя дружина теж вагітна, і дитина ось-ось повиннанародитись. Я б не хотів бути далеко від дому, якщо цьогоможна уникнути.

Але Ріццу не міг облишити свою місію.

— А contessa народжує вже зараз, просто цієї миті, — нездавався він. — Я не думаю, що цього можна уникнути,dottore.

— Й акушерка не може сама дати ради?

— Ні, dottore. Це… складні пологи. Ви дуже потрібні, бодитина не може вийти без тих ваших срібних щипців.

Ріццу стиснув губи, невдоволений тим, що йому довелось говорити прямо про такі речі. Сам він не бачив народження жодного зі своїх дев’яти дітлахів і не хотів навітьдумати про це. Для нього вони немов вистрибнули із землі,як Адам ed 1 Єва.

— Ви йдете? — знову запитав він.

Лікар вилаявся подумки — було очевидно, що виборув нього немає.

— Зараз, я тільки візьму пальто. І капелюх, — сказав він. —Вийду до дороги за п’ять хвилин. Ти приїхав на візку чи підемо пішки?

— Ні, ні, dottore, на візку.

— Нехай він буде готовий.

Лікар одягнувся в темряві. Годинник показував за чвертьдругу. Він зібрав свої інструменти: щипці, сталеві ножиці,набір шприців — усе, що підготував для пологів власноїдружини, — а також прихопив трохи морфіну та магнезіїпро всяк випадок. Коли все було готове, він мусив потурбувати дружину.

— Ти часто прокидалась від болю цієї ночі, amore 1? —запитав він. — Графиня вирішила розродитись раніше, нехай їй всячина, і мене викликають до неї.

Жінка скривилася спросоння.

— Ще є час… я хочу спати…

Святий Боже, аби ж йому вдалося швидше прийнятидитину la contessa і встигнути повернутись до дружини.

Перш ніж їхати до графа, він перебіг на інший бік площіі розбудив древню Джезуїну, яка була місцевою повитухою,доки на старості не почала втрачати зір.

— Синьйоро Джезуїно, mi dispiace 2— сказав він. — Чи немогли б ви посидіти з моєю дружиною? Мене викликали доіншої пацієнтки, а в моєї дружини починаються перейми.

— Ще одна пацієнтка? — запитала Джезуїна. — Пресвята Агато, невже на цьому Богом забутому острові знайшласьіще одна настільки стражденна душа, що ти маєш покинути свою жінку в такий час?

— У графині передчасні пологи, ще й ускладнені. Їм потрібен я з моїми щипцями.

— Графиня? І тебе покликали до неї?

— Так, signora.

— Ну, з того, що чула я, в тебе більш ніж достатньо причин не приймати дитини signora la contessa. — Стара зробила багатозначну паузу.

— І що ж ви чули, синьйоро Джезуїно? — Лікар не змігстримати роздратування в голосі.

— Плітки, — відказала Джезуїна.

— То як, прийдете посидіти з жінкою?

Джезуїна зрештою опанувала себе.

— Ох, пресвята Агато, так, звісно ж. Де ти, хлопче? Дайно мені руку, бо я точно спіткнусь на цій бруківці, щоб їй.

Жінка і справді майже нічого не бачила. Вона перейшлаплощу до його будинку, тримаючись за полу лікаревогопальта, і вмостилась на стільці в кутку їхньої спальні. Він сподівався, що ця древня фігура, скрючена в кутку кімнати,не налякає дружину, якщо вона прокинеться.

Було вже за другу ночі. Лікар поцілував дружину в чолоі вийшов.

Усе ще лаючись подумки, він почав шукати візок Ріццу.Чорти б узяли графа та його жінку. Вона відмовилась відйого нагляду, і за її вагітністю спостерігала місцева повитуха. А тепер він раптом потрібен там просто зараз, о другійночі? Це її «ускладнення» цілком може виявитись простоперекрученою пуповиною або особливо болісним нападом переймів, і, швидше за все, його щипці там взагалі не потрібні, а от його дружина мусить лишатись удома без нагляду, бо він їде на інший кінець містечка за наказом графа. Ріццу стискав у руках свого капелюха, ніби на святій месі,біля свого візка — розцяцькованої жовто-зеленої брички,запряженої осликом і розмальованої картинами великих битв, потонулих кораблів та місцевих легенд. На такомутранспорті не поквапишся. Вони їхали сонними вулицямив нічній тиші, яку порушував лише синій шепіт моря. Місяць сріблив пальмове листя і запорошену спину осла.

— Дві вагітні на весь острів, — бурчав лікар. — Моя дружина і contessa. І обидві вирішили народжувати одночасно.

І хто medicocondotto1? Я.

— Ох, — озвався Ріццу, явно не маючи особливого бажання обговорювати тяжку долю лікарів у містечках. — Але жце подвійна благодать, dottore, правда ж? Двоє немовлят народжуються в одну ніч! Такого ще ніколи не траплялосьу нас на острові.

— Удвічі більше проблем.

Було вже двадцять по другій, коли вони дістались доворіт графового маєтку. Лікар забрав своє пальто, капелюх,сумку та стетоскоп і підтюпцем попрямував по під’їзній доріжці, щоб якомога швидше покінчити з цією справою.

Граф стояв, мов вартовий, за дверима спальні своєї дружини в сучаснішій половині будинку. Електричне світло,що падало на його спітніле обличчя, робило його схожим на якусь вологу рептилію.

— Ви щось надто довго їхали, — сказав він. — Я відправив за вами людину майже годину тому.

— Мене взагалі ніхто не попереджав про те, що мене покличуть вести ці пологи. — Роздратування раптом зробилолікаря прямолінійним. — Моя дружина от-от народить. У неї болі вже кілька днів — то з’являються, то зникають. Я взагалі не мав лишати її саму. І я думав, що la contessa хоче бачитибіля себе лише акушерку.

— Так вона планувала. Це я послав по вас. Кармела тут.Вам краще поглянути самому.

Граф відступив на крок убік, дозволяючи лікарю прослизнути повз його кремезну фігуру в кімнату графині. Туттеж нещодавно встановили електричне освітлення, і від нього все виглядало блідим. Повитуха бубоніла, відпрацьовуючи первісний ритм: «дихайте, тужтесь, дихайте, тужтесь». Але Кармела не дихала й не тужилась, і тепер вінбачив, що річ не в перекрученій пуповині і не в гострому болі. На цьому етапі жінка повинна тужитись, і така млявість не віщує нічого хорошого. На своїй роботі лікарнечасто відчував страх, але тепер він підступив, дихаючикригою між лопаток.

— Доїхали нарешті! — буркнула повитуха.

Дрібненька прислужниця тремтіла в ногах ліжка — як жеїї звати? П’єранджела — колись він лікував її бурсит.

— Мені треба помити руки, — сказав він. — Як давновона так лежить?

— Ох, Господи, годинами вже, signorildottore! — шморгала П’єранджела, несучи йому мило й гарячу воду.

— У неї були судоми десь годину, — виправила її акушерка. — Час від часу вона ось так обм’якає. Здається, не бачитьнікого і нічого.

— Коли почались перейми? — запитав лікар.

— Мене покликали вчора вранці. О сьомій годині.

Сьома година. Це значить, вони б’ються над нею вжедев’ятнадцять годин.

— І це була нескладна вагітність?

— Нескладна? Ох, якби ж. — Акушерка сунула йому цілийстос паперів, ніби читання їх зараз допоможе графині. — La contessa була прикута до ліжка весь останній тиждень,

з набряклими руками й жахливим головним болем. І я щедумала, що ви мали б про це знати, — пробурмотіла вона.

— Набряклі руки! — вигукнув лікар. — Головний біль!Чому мене ніхто не кликав?

— La contessa не хотіла вас кликати, — відповіла акушерка.

— Але ви — вимогли б мене покликати самі.

— Signor il conte покликав до неї іншого лікаря, не з острова. Сказав, що хвилюватись не варто. Що я могла зробити?

— Вона повинна була народжувати в лікарні в Сиракузах,а не тут! — напосідався він на повитуху та перелякану П’єранджелу. — У мене немає інструментів для кесаревого розтину! Навіть не вистачить морфіну!

— Вона забороняла вас кликати, — повторила акушерка. — Я запідозрила прееклампсію, dottore, але якби ж менехтось слухав у таких справах!

Ця словесна сутичка розлютила його ще більше.

— Ви повинні були боротися за те, щоб її відвезли в лікарню! — вигукнув він. — Мали наполягати!

П’єранджела теж стала голосити, заламавши руки:

— Святий-Ісусе-Маріє-Матір-Божа, свята-Агато-помічнице-в-нещастях-та-всі-святі…

Знання того, що він повинен зробити, витіснило страх

і допомогло стримати тремтіння в руках. Так завжди бувало на якомусь етапі.

— Звільніть мені місце, — наказав він. — Закип’ятітьводу, приготуйте чисті пелюшки. Усе має бути чистим.

Воду принесли, пелюшки висмикнули з-під безвольноготіла Кармели. Лікар простерилізував шприц, набрав сульфату магнію і ввів їй у руку. Тепер професіоналізм вів його крок за кроком і він робив те, що мусив, ніби ритуал, ніби цейого «Ангел Господень» 1, його вервиця. Він підготував морфін, сталеві ножиці, акушерські щипці.

— Знайдіть мені голку з ниткою, — сказав він повитусі. —Приготуйте ватні кульки, принесіть йод. Це все в моїй сумці.Кармела на мить повернулась до тями.

— Я просила лише акушерку, — сказала вона. — Не тебе.Не дивлячись на неї, лікар сказав:

— Вибору немає. Треба витягнути дитину якомога швидше.

Він приготував морфін і ще раз ввів голку в її тонку руку.

Поки голова Кармели хилилась під вагою ліків, він узяву руки ножиці й намітив розріз, приміряючись спершу в повітрі над її животом. Один охайний розріз. Один дюйм. Пелюшки — де пелюшки?

— Принесіть чисті, — наказав він. — Негайно.П’єранджела перелякано заметушилась по кімнаті.

— Усе має бути чистим! — лютував лікар, який опановував своє ремесло в бруді та кризі траншей під Трентіно. —Абсолютно все. Якщо її не вб’ють судоми, то з’їсть сепсис.

Кармела знову повернулась до тями, і їхні очі на митьзустрілись. Її погляд був гострий і ясний від страху, як в усіхтих солдат на війні, коли вони чіплялись за притомність. Вінпритулив тильний бік долоні до її плеча. Від його дотикув ній щось змінилось, ніби він знав, що так буде. Кармелапідвела голову, і її голос зазвучав злісно, ніби вона виголошувала прокляття:

— Це ти винен.

— Дайте їй ще морфіну, — наказав він повитусі.

— Це ти винен, — повторила Кармела. — Це твоя дитина.

Усі вже це підозрюють, крім тебе. Хоча б поглянь мені в очі,Амедео, чому ти навіть не дивишся?

Він ввів їй ще морфіну, досі не підіймаючи на неї очей,але йому здавалось, що повітря в кімнаті загусло від сили їїзвинувачення. Щойно вона знову провалилась у безпам’ятство, він став на коліна і зробив один короткий розріз,намацав усередині дитину й повернув її, підхопивши підсідниці. Тоді, допомагаючи собі щипцями, одним рухомвивів дитину на світло.

Хлопчик, уже дихає. Лікар перерізав пуповину і вклавнемовля в руки повитухи.

— Вона ще в небезпеці, доки не відійде плацента, — сказав він.

А тоді вся волога маса раптом вислизнула назовні, і всескінчилось, лишивши за собою кривавий і слизистий безлад.

Кармела почала оживати вже за кілька хвилин, і він цьомунавіть не здивувався. Вона спробувала сісти в купі своїхвологих простирадл і почала вимагати дати їй дитину. Від полегшення й від зусиль, яких коштувало приховати це відчуття, лікаря почало нудити. Він підійшов до вікна. Задивився на алею, яка вела від дверей графського маєтку до дороги.

Бачив, як лампи між деревами відкидають позеленіле світло.Бачив, як пейзаж за ними уособлює меланхолію — лишепорожній схил та безмежне чорне море. Усе змінилось, відколи він востаннє це бачив. Кімната змінилась. Кармелазмінилась. Він би нічого з цього не впізнав.Трохи заспокоївшись, він повернувся до своїх пацієнтів.Перевірив серцебиття Кармели та дитини. Зашив зроблений ним розріз і щедро змазав усе йодом. Розпорядився

спалити плаценту, простежив, щоб зібрали всі закривавленіпелюшки, ватні кульки та бинти. І лише тоді дозволив собіпоглянути на Кармелу як слід. Дитина поглинула всю її увагу, і тепер вона, здавалось, забула про нього. Йому було дивно думати про те, що це тіло, яке мучили і шматували пологи, яке він щойно різав і колов голками на закривавленому ліжку, було таким молодим і свіжим, коли він востаннє її бачив. «Це ти винен, — сказала вона. — Це твоя дитина»Віндозволив собі кинути ще один короткий погляд на дитину.

Рожевощокий малий із чорним чубом — таке дрібне немовля поки що ні на кого не схоже. Могло б належати комузавгодно. Та все ж він сподівався, що якщо подивиться на

дитину уважніше, то знайде якісь риси графа — його товстушию та витрішкуваті очі, наприклад.

Але вона звинуватила його, і лише це тепер мало значення.Тепер, коли він завершив свою роботу, накотила жахливавтома. До дверей підійшов граф, і Кармелу поспіхом обтерли та накрили. Тепер лікар повинен був оголосити про народження дитини, і він виконав цей обов’язок, вкладаючиу свої слова значно більше бравади, ніж насправді відчував, чемно граючи свою роль і сиплючи очікуваними фразами:

«Чудова дитина… сильний хлопчик… напад еклампсії… сподіватимемось на швидке одужання».

Граф обдивився дитину, обдивився свою дружину, а тодікивнув лікареві, відпускаючи його додому.

Розуміючи, що тепер він зайвий у цій кімнаті, лікар помивсвої інструменти, склав їх назад у сумку і попрямував довиходу. Напівтемні коридори вілли вивели його на світло.

Сонце вже визирнуло з-за обрію. Світанок був м’який і лагідний, як завжди буває в Середземномор’ї. Було вже кількахвилин по шостій.

Між стовбурами пальм до нього бігла людина. Ріццу.

— Signor il dottore, — старий аж задихався від захвату, — у вас хлопчик!

Через своє виснаження лікар не відразу зрозумів його.

— Хлопчик! — знову загукав Ріццу, і від його крику з верхівок пальм спурхнули голуби. — Ваша дружина народилахлопчика! Cazzo! 1 Як він міг забути? Він поквапився назустріч Ріццу.

— Дуже швидко розродилась, — оголосив Ріццу, раптомрозгубивши свою сором’язливість. — Усього за годину!

І Джезуїна сказала, що могла б прийняти дитину з заплющеними очима. — Старий раптом затнувся, замислившись. —А хоча вона ж і так сліпа. Га! Слава Богові, слава святій Агаті, слава всім святим…

Лікар відмовився від втомливої повільної брички і помчаввулицями, що лише починали прокидатись. Засюркотілицикади. Світло просочувалось в алеї та сквери. Сотні вдів насотнях подвір’їв почали коротко, нетерпляче шурхати мітлами. Він біг, і йому здавалось, що світло всередині ньогозмішується зі світлом зовні і тепер весь світ заряджений ним.

У спальні пахло кров’ю й натугою. Джезуїна дрімала,сидячи на стільці в ногах ліжка. Дитина теж спала, згорнувшись на згині маминої талії.

— Пробач мені, amore, — сказав він.

— Це було простіше, ніж я думала, — сказала вона з притаманною їй практичністю. — Усі ці страхи, а все скінчилось лише за годину! Ми з Джезуїною чудово впорались і без тебе.

Він витер рештки крові та масної плівки зі шкіри дитини. Це було дрібнесеньке створіння, яке потягувалосяі нявкало — дивне, ніби новонароджене кошеня. Він узявна руки крихітного хлопчика, оглянув його ручки та ніжки,пона тискав пальцем на маленькі ступні, розвів пальчи-ки і з тремтливою гордістю почав слухати через стетоскопстукіт маленького, ніби пташиного, серця. Його захопила невимовна радість, від якої в душі розливалось болісно-ніжне,ба навіть поетичне відчуття. Ох, наскільки ж дивно бутибатьком! Це зовсім не те, що бути просто коханим, тепер він це бачив. Чому він так довго вагався? Тепер він усвідомив,що жоден інший бік його життя більше не має значення; усейого життя раніше було лише підготовкою до цього моменту.

Але тепер з’явилась і проблема з тією, іншою дитиною. Дополудня чутки кишітимуть в усіх куточках острова — усе черезту відьму Кармелу. Таке диво — близнюки, народжені різними матерями, раптом вирішили з’явитись на цей світ одночасно, ніби змовившись. Він знав, як вони говоритимуть.

У його дружині читалася втома спортсменки, яка пробігла марафон. Він оглянув її ще раз, потім ще раз, вкриваючимільйоном поцілунків — по правді, їх було б менше, якбийого не мучила провина. Він знав, що до них наближаєтьсяшторм. Повитуха та П’єранджела чули звинувачення Кармели. Такої чутки достатньо для того, щоб обернути протинього дружину, сусідів, а можливо, навіть змусити його покинути острів. Але поки що він не мав наміру впускати в себе нічого, крім світла.



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

- фільми в кінотеатрах України

Партнери