Re: цензії

10.01.2019|Ігор Скрипник, письменник, журналіст
Сторіччя закривавленого листопада
08.01.2019|Ольга Полевина, м. Кропивницький
Не бійтесь негідників. Убийте Антиципатора
06.01.2019|Вадим Василенко, кандидат філологічних наук
«Приватний апокаліпсис»: хроніка окупації крізь скельця калейдоскопа
06.01.2019|Сергій Синюк
Геній в целофані
05.01.2019|Ярослав Поліщук
Відлуння далекого раю
04.01.2019|Ігор Зіньчук
Як стати щасливим?
03.01.2019|Богдан Дячишин, Львів
Бесіди Богдана Залізняка
02.01.2019|Валентина Житковська
Про силу духу від Алли Рогашко
Розшифровуючи код Уласа Самчука
Кольорове життя свина

Новини

09.01.2019|10:17|Буквоїд

Євген Нахлік. «Перипетії з приват-доцентурою Івана Франка у Львівському та Чернівецькому університетах»

У монографічному дослідженні всебічно й об’єктивно висвітлюються спроби І.Франка обійняти посаду приват-доцента у Львівському (1895, 1907) та Чернівецькому (1900) університетах, конкурування з О. Колессою, К. Студинським та іншими кандидатами, роль університетської професури (А. Каліни, М.Грушевського, І. Шараневича, ректора Т. Войцеховського та ін.), проводирів народовців-консерваторів О. Барвінського та А. Вахнянина, галицького намісника К.Ф.Бадені, греко-католицького митрополита Сильвестра Сембратовича та ін.

Зазначені проблеми розглядаються в контексті австрійсько-українсько-польських відносин. Опора на першоджерела, зокрема архівні, їх систематизація, ретельна перевірка та критичне осмислення дали змогу уточнити деякі факти, дати, раніше публіковані тексти й дійти аргументованих висновків. Окрему частину праці приділено майстерності Франка-лектора.

Усіх кандидатів на вакантну кафедру української філології Львівського університету від листопада 1894 р. до кінця січня 1896 р. можна поділити на 1) основних, себто реальних, і 2) другорядних, або ситуативних. До перших належали ті, що мали певні підстави й шанси стати доцентом університету і несхитно йшли до кінця в конкуруванні за посаду (Іван Франко, Олександер Колесса, Кирило Студинський). До них близький Володимир Коцовський. Друга, удвоє більша, група складалася із принагідних, потенційних чи просто бажаних для когось кандидатів, які випливали певного часу, могли претендувати за відповідних умов і кандидатури яких часто пропонували не вони самі, а інші впливові діячі, тому більшість таких кандидатів відмовлялися од змагання за кафедру (Осип Третяк, Іван Верхратський, Павло Житецький, Микола Дашкевич, Степан Смаль-Стоцький, Костянтин Лучаківський, Митрофан Дикарів, Агатангел Кримський; навіть петербурзький шовініст Олексій Соболевський пробував просунути на львівську кафедру свого вихованця). З усіх цих кандидатів (за виїмком хіба що авторитетних учених Житецького і Дашкевича, які, втім, зрезиґнували з пропозиції Ол. Барвінського) найбільше підстав обійняти посаду приват-доцента, а згодом – професора кафедри української філології Львівського університету мав за своїм тодішнім науковим доробком і знанням українського письменства та фольклору саме Франко...

Для науковців, викладачів і студентів – франкознавців, філологів, істориків, дослідників українського шкільництва, україністів та славістів.

Нахлік, Є. К. Перипетії з приват-доцентурою Івана Франка у Львівському та Чернівецькому університетах / Євген Нахлік ; НАН України. ДУ «Інститут Івана Франка». Львів, 2018. 172 с. («Франкознавча серія». Випуск 16).



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери