Із зацікавленням сприймали читачі його розповіді в попередніх книжках «Америка у вишиванці», «Українська Америка зблизька», «Україна за Атлантикою». Але цього разу йдеться про зовсім далеку країну, де навіть сонце рухається небом в інший бік. Пересічний українець більш чи менш чув про українців штатівських чи канадійських, але буде подивований, що в далекій Бразилії нашого цвіту не одна сотня тисяч. Найбільше його вразить, що навіть у четвертому поколінні еміґрантів, розкиданих по острівцях серед величезного іншомовного моря, може зберегтися мова, пісні та всі звичаї прабатьківські, а головне – вони там не стидаються свого українства, а навіть пишаються ним. Пан Фідель розповідає просто і невимушено, не читаєш, а попросту слухаєш і уявляєш собі ту далеку екзотичну країну, яка нині рішуче входить до світової економіки на правах серйозного партнера. Така книжка у найпершу чергу потрібна нам – материковим українцям, і не лише як пізнавально-захоплююча розповідь про невідомі нам загальники або деталі побуту чи не найдальшої гілки нашого народу. Цікавими та несподіваними інколи є спостереження з життя інших народностей у Бразилії, але ж пан Фідель змушує нас замислитися і щодо своїх щоденних діянь (а найчастіше – бездіянь), щодо свого розуміння, як треба шанувати і зберігати рідне слово, щоб не розчинилася колись у невідомости прабатьківщина розкиданих по білу світу українських громад. Щоб і вони теж не розчинялися серед інших, постійно згадуючи далеку свою Україну-Мати.

Фідель Сухоніс. Ріо-де-Україна, нариси. Дніпропетровськ, видавництво «Пороги», 2010