Завантажити

кетяг мошонки, бринить устами:
– Дістав... Оо, солоденький...
Лежать обік, розмовляють. Арієць цікавиться:
– Як Шовкова Косиця?
– Нівроку. До послушниць не пристає, порається з квітами. Найбільше побиваються за вами Ліка і Міка. Що­день по кілька разів запитують: „Де наш пан?.. Де наш пан?” Я навіть нагримала на них: „Заспокойтеся... Працює...” –
„Хо­чемо його”. – „Марш у хлів!” – принукою вдоволилися самі, трохи мене не підбили до гурту стервози. Нарікають на Аґу. – Сафо підвелася на лікоть. – Пане, може позбудемося її?
– Чому?..
– Крім худоби, вона сторониться послушниць. Здичавіла самка.
– То й що... Нехай... Усі не можуть бути рівні. Яся, наприклад, тинькує, та, що в барвистому, стривай, як її...
– Дзямка.
– Дзямка крутиться на кухні: варить, смажить, випікає хліб і готує напої.
– Вона вчора таке видала, – Сафо вмостилася зручно, показує. – Взяла Дзямка качалку, в любощах солодійка засунула валика в піхву й відламала в оргазмі руків’я. Насилу витягли кліщами.
– Не поранилася?
– Здається, ні... Вправна Ланда добре володіє кліщами. Мастак і в кузні, і по жіночих справах. Їй будьякий стирч або зародок витягнути дається легко. Чарівниця.
– Дзямка... Ланда... Котру, вважаєш, потрібно першу попорати?
Сафо зрозуміла, що їй пора, натягала жовтогарячий серпанок:
– Ланду, звісно... Вона заслужила.
– Поклич її.
До робітні ввійшла збита, мов п’ястук, грає м’язами, під два метри послушниця з розпущеним багряним волос­сям, у попелястому пеньюарі, груди випирають з надутої пазухи, в сап’янових постолах і сітчастих панчохах:
– Кликали, пане, – шукає очима, куди б присісти.
– Ландо, – звільнив їй місце на канапі, – випусти на волю свої груди, нехай не мнуться сердешні.
– Давно не вкривала вас ними, – стягає блідий серпанок.
Якщо хтось з чоловіків хоче вмерти на жінці, нехай умовить Ланду. Послушка добротно справить духівницю. Вдатна не лише в кузні, а й біля жіночих піхов, Ланда в любощах неперевершена, виконує будьякі наразі комизи, цілу добу може гоцати на собі й верхи жеребця, прибирати кар­коломні пози, при нагоді сідати на шпагат і чути в свердло­вині навершню бура. Вона також впадає в оргазм, тільки тихо і млосно. Здається, що її ніколи не покидають сили, нав­паки, наснажують в любощах. А виразні зріст і форми додають їй азарту: „Невже все моє...” Волосся... Багряні кучері та налиті цицьки як залоскочуть у шаленому темпі, не встигаєш укмітити, знеможено, як задрімав в подушках. Ох! Пипку підсуває до рота: „Посмокчи, любий”, – як немовля, вмовляє. Пипка рум’яна з околишком, півмізинця буде, наче тоне в роті, подразнює піднебіння. Смачна... Солодка... Ланда вдо­волено розпростерлася на канапі, ноги звисають:
– Забула, коли востаннє бавилися з вами, – приплющила очі, лащить пучечками пальців єдвабну розкішницю, кошлату купину.
– Не вини мене. Справ чимало. Ти, напевне, вдовольняєшся з послушницями...
– Та ні... Розпеченим прутом.
– Ти ба! Й не шкварчить?..
– Ви про мою порожнину... Загартована. Тільки матку пече. Зате клітор ялозить без болі. Він окутий вогнетривким заслоном і викликає хіть. Ерекція стовідсоткова.
– Цікаво, запобіжника я не відчув...
Задоволено хмикнула:
– Філігранна робота, – трохи підвелася, закинула вго­ру ноги. – Нате, подивіться.
Перед очима його зяє розпечене сопло, що й голова залізе, мріє жаром, рожевобіле, а зверху гребінцем набубнявілий клітор, одразу й не помітиш волосяну насадку, помацав, еластична, наче зрослася:
– Справді, – лизнув язиком клітор, – організм.
Вона ширше розчахнула ноги:
– Можете повністю засунути туди голову, – розтягну­ла руками краї порожнини, вдовольняється, раює в екстазі. Очі полізли на лоба, наче впилася маковинням.
– Оо­о, тут в тебе, мов у Білому домі, овальна кімната.
– Так, – пронизливо каже. – Мої надто чутливі стінки чули не одного президента. Зараз ви замість них порядку­єте світом, – здригаються пальці, напружено тримають краї порожнини. – Ще не один з них не приніс мені стільки задоволення, ніж ви. Суть життя полягає у його розгадці. Ніякі нар­котики, гроші і влада не варті сьої миті.
Ще трохи побув у ній, висунув голову, поніжився об її пругкі стегна:
– Добре, Ландо... Сподіваюся, ти тепер задоволена? Вона ліниво натягає попелястий серпанок, іде:
– Мені вас завжди мало, – м’яко ступає в сап’янових постолах, обцвяшкованих золотом. – При нагоді загляньте до мене в кузню, – моргнула з порога.
Лишень зачинилися двері за Ландою, коли стукає Дзямка: невисока, вертка, пишногруда, у барвистому пеньюарі, з короткою стрижкою, на високих підборах.
– Ой, паночку! – з порога виправдовується, а мо’ й скаржиться. – Зі мною вчора стряслося таке... таке... зламала отут, – тицяє пальцем, – руків’я качалки. Послушниці спершу напудилися за мене, а потім узяли на глум. Ой натерпілася кпинів, – безперестанку вуркоче, не знайде собі місця.
Взяв її, посадив до себе на коліна, милується пухкими щічками, руку

читати