Завантажити

вигулькне звідти на мить, як Грицько з конопель, здій­ме переполох, і гульк навспак, а траплялося, що й звідси дех­то побував там часину, бачив себе збоку поміж прояв.
З роєм думок Арієць рушив угору, під кронами пралісу. Око мисця вловлює пейзаж, якусь на перший погляд нез­начну рису, що виділяється на тлі краєвиду. Те, здавалося б головне, відходить на задній план і в осередді виступає з­під землі кам’яна зазублина, гляди, виважена ніжною шапоч­кою гриба. Ніби під дашком знайшов місцину боровик. Уважно придивишся, слимак настовбурчив ріжки, длубає ніжку гриба, й спробуй розібратися, хто з них сильніший.
Звичайно, великий Арієць може їх розмісити за одним разом. А варто? Коли тішить око невпинне життя. Життя потаємне, приховане від людського зору. Тут, можливо, саме й пролягає та межа, між світом наявним і нереальним. Неви­дима нить дуалізму. Чим далі від цивілізації, тим ближче до істини. Людина заплуталася в наставлених власноруч тенетах, за що й страждає в пасці...
Пригадав „Таємні доктрини” провидці, яка виділяє дві підраси атлантів: деви і пері, наголошує, що деви були дужі, сини богів. Пері –
породження кудесників, злих духів. Ат­ланти поділялися на жовтих, чорних, коричневих і черво­них, їх покарано за те, що зловживали новими технологіями та оскверняли святині. Безліч мов спричинили між ними жорстокі війни. Війни, відповідно, породили хвороби і зброю масового знищення, що й викликало потоп, заодно й зміщення земної осі. П’ята, себто арійська цивілізація зародилася в надрах атлантичної приблизно за 200 000 років до всесвітнього потопу (850 000 років тому), тобто більше ніж мільйон років назад. В атлантів тоді почали народжуватися діти з незвичайною для них зовнішністю – перші люди п’ятої цивілізації. Вони були менші від атлантів, але в порів­нянні з арійцями вищі і більші. Проте атланти й арійці роз­множувалися не лише окремо одні від других, а й змішувалися поміж собою. Так тривало доти, доки не загинув остан­ній атлантичний острів (11 000 років тому), про який згадує Платон. Під час змішання жовті атланти породили китай­ців, монголів, туранців, чорні – негрів, червоні – семітів, коричневі –
білу расу. Вважається, що на Землі буде ще дві цивілізації. Прізвище Блаватської повністю відповідає її призначенню. (Блават – блакитний, святковий, шовковий). Як не вірити такому прізвищу... Й одразу перед очима постала „Біблія”, пригадує по пам’яті: „І був Ной віку п’ять сотень літ, та й породив Ной Сима, Хама та Яфета”. Щодо віку Ноєвого, то дуже влучно сказав Іван Франко в „Сотворінні світу”: „Сі цифри певно так собі, жидівська забавка, бо жиди здавна любили бавитися рахунками”. Зрозуміло, чому Сим згаду­ється першим між синами. Не вкладається тільки в голову, що в Ноя було лише три сини. Від кого тоді пішла жовта раса... Й тут напрошується відповідь, що рабинилітописці про неї просто не знали. Жовта раса значно віддалена від Ізраїлю, тоді ще невідома синам його. На „Біблії” можна покла­сти хрест як на ненадійній антропологічній й історичній пам’ятці. Той самий Франко: „Таким чином, ми дійшли до того, що так звані Мойсеєві й інші гебрайські книги, хоч яв­ляються нам духовними пам’ятками шановної старовини і дуже цікавого народу, який много сот літ перед Христовим різдвом дійшов до поняття одного Бога і за віру в нього зумів твердо постояти, все­таки не можуть уважатися симво­лом Божої премудрості, непомильним та обов’язковим для всіх людей і всіх часів, але були творами людей, та тому і виявляють людські хиби й помилки”.
Великий Арієць цілком поділяє думку Франка, долає вгору путівець до війстя печери. Пригадався міт про Сізіфа, що покараний богами, мусив викочувати на ґрунь брилу, яка, лишень досягши гори, щоразу скочувалася вниз. А виснажливу й марудну працю робив тільки за те, що закував Смерть у кайдани, і на землі перестали вмирати люди. Приблизно так само поплатився й Прометей. Елліни, виявляється, більше покладалися на героїв, ніж довіряли богам. Суть полягала у тому, що боги, точніше сини богів уже були нащадки атлантів, як пережиток, і не відповідали потребам еллінів. Ось Прометей, син титана Япета (Яфета) викрав не лише вогонь з неба, а показав людям, як видобувати та обробляти метал, дав їм науку про числа і навчив писати, приручив тварин і запріг до воза коней, збудував перший корабель і змайстрував вітрило, винайшов ліки й знайшов трави, що тамують біль, розбудив у людині дух і дав їй силу владарювати над світом. Особливо привертає увага на те, що Прометей (за Овідієм) створив із землі й води – з глини, змішаної з сльозами – людей і вдихнув у них життя. Неподалік міста Панопей був цегляний будиночок, у якому Прометей породив чоловіка і жінку. Довкола валялися грудки глею, що віддавали людським тілом, рештки використаного матеріалу. Те, що свого часу жидівські рабинилітописці здерли про походження людини у вавилонян, раніше за них зробили греки. Ной – Яфет – Прометей. Але великого Арійця більше цікавить „Ріґведа”. На її берегах упо­рядкував нотатник:
Можна зробити

читати