Завантажити

Уже вранці він вирушив на пошуки Місяшника, того, що після повні міняє свою стать, обертається з жінки на чоловіка і навпаки. Власне Той і позуватиме в жіночій подобі Йому.
Довколишні присілки розкидані по горах осені. Гори линяють.
Арієць дістався першої хати, ввійшов. За столом сидить старий, у запічку гріється баба. Здивувалися Його при­ходу.
– В таку погоду добрий ґазда не випустить і пса з хижі, – каже дідо. – Видно, щось приспічило тебе, цімборо?
– Ваша правда, – здоровкаються, великий Арієць гли­пає на бабу. – Видів я сон, що десь тут, у присілках, є не то чоловік, не то жона...
Хмикнув старий, каже бабі:
– Нарешті й про нас згадали, стара...
Великий Арієць на те:
– Та ви ж...
Повернув голову великий Арієць до печі, а там і слід охолов від старої. Зиркнув, а за столом уже сидить і дідо не дідо, і баба не баба. Пів обличчя – жіноче, друга половина чоловіча. Те, що ліворуч – срібне, довге волосся спадає на рамено, правий бік – золотий, і зрудавілі пасма лягають на плече. В очах – крига. Сидить Місяшник на покуті перед Арійцем, усміхається:
– Такого ти видів мене у сні?..
– Тяжко сказати... Можливо...
Довго не затримався в присілку великий Арієць, окрилений образом Дажьбога, повернувся в паланку, на радощах крикнув з порога Сафо:
– Є!!!
Вона, зрозуміло, так само рада, стягає з себе жовтога­рячий серпанок, припадає в обіймах:
– Я знала, що розшукаєш і побачиш Його, – треться пилками об волосаті груди. – Побудь у мені хоч хвильку.
Він засатарив уда по саме денце, не чує і не бачить її. Образ Дажьбога перед очима...
Отож, великий Арієць після свого чергового вивер­ження несамохіть поринув у глибокі роздуми. Кудись одразу поділися: паланка, послушниці та реальний світ. Явне втратило помисли, рух, зашкарубло у робітні. Тепер Арієць скидався на боввана, що в стані медитації перебуває і не тут, і не там. Домігся таки свого, позбавлений статі. Водночас закінчилася п’ята цивілізація. Настає доба Дінапра. Після короткого великого потепління віковічна крига роз­танула, вода вийшла з берегів і накрила землю кришталево чистою гладдю.
Перегодом ударить міцний мороз і на деякий час скує під льодом перегамужені товщі намулу. Там, у надрах потопу, кристалізуються рештки п’ятої цивілізації, заодно тіло великого Арійця. Проте дух не вмре, проб’є спотиньга цупкий шар омертвіння і в повітрі війне літеплом. Залегоче вітер... Охоплять Дінапра потуги – старезний дідо породить істоту на подобу людини. В руках її – нахилений дзбан, з якого струменітиме смужечка криничної води. Розпочнеть­ся шоста цивілізація...

читати