Завантажити

«Якщо робиш добре, то чи
не пiднiмаєш лиця? а якщо не
робиш доброго, то бiля дверей грiх
лежить; вiн притягує тебе до себе,
але ти пануй над ним.»
(Буття, 4:7)

«Хто може сказати: “я очистив
моє серце, я чистий вiд грiха мого”?»
(Притчi, 20:9)

1
Порiвнявшися з наметами, Каїн ще раз озирнувся та подивився у бiк кошари. Авель якраз виганяв звiдти останню вiвцю i тепер гучно кричав та щосили розмахував високим пастушим посохом, збираючи отару, що робiглася розлогим схилом пагорка. Кудлатий пес Хум1, хазяйський улюбленець, забiгши з протилежного боку намагався вiдiгнати дурних тварин вiд пiдозрiлого вигляду лощини, що геть заросла кущами. Пес гавкав, пiдбiгав до овечок i ягнят, якi вiдбилися вiд отари, несильно кусав їх за боки або робив удаванi наскоки на найсильнiших i найвгодованiших баранiв, лякаючи їх самою тiльки роззявленою темно-червоною пащею та вищиреними жовтими iклами — одне слово, щосили пiдтримував порядок i допомагав Авелю, зайвий раз демонструючи йому свою собачу вiдданiсть i найповнiше обожнювання. Нарештi їхнi спiльнi зусилля вдало закiнчилися: вiвцi зiбралися докупи. Тодi Хум забiг iззаду, Авель гортанно крикнув — i отара потекла долиною, керована посохом пастуха, гавкотом, зубами та пазурами собаки.
— А-го-о-о-ов, бра-а-а-те-е-е-е! — щодуху крикнув Каїн. Чорнявий Авель озирнувся. Каїн махнув йому на прощання й закричав: — Ща-сли-и-и-и-во-о-о-о!!
У вiдповiдь Авель вiдсалютував посохом, потiм прискорив ходу, наздогнав череду i щось сказавши Хуму, махнув лiворуч. Пес уривчасто гавкнув i слухняно кинувся туди.
Отже, в пастуха розпочався сповнений турботами день. Каїну теж, власне, час було iти до винограднику. Та все ж вiн постояв трохи, спостерiгаючи за улюбленим молодшим братом, потiм попрямував до свого намета, пiдiбрав мотику, що лежала бiля входу, поклав її на плече та безтурботно насвистуючи попрямував стежинкою, проторованою у густiй травi.
Спочатку Каїн вiдвiдав пару волiв, якi паслися поруч, просто за наметами. Цих чудових могутнiх помiчникiв подарував йому навеснi брат, i завдяки волам Каїн змiг виорати та засiяти пшеницею i ячменем значно бiльшi лани, нiж у попереднi роки. Ранiше вiн ставився до цих млявих тварин з певною недовiрою, навiть неполюбляв їх, як i все, що робив пастух. Проте пiсля сiву ставлення Каїна рiзко змiнилося, i тепер вiн кожного ранку вiдвiдував волiв не зважаючи на те, що Авель, ясна рiч, встигав зробити це значно ранiше. От i зараз Каїн пересвiдчився: воли напоєнi, перегнанi на нове мiсце i як завжди лiниво жують смарагдову соковиту травку. Дивно, як це брат кругом встигає й про жодну тварину не забуває!.. А втiм, нема чому дивуватися: Каїн так само знає все про злаки, фрукти й овочi, виноград та гарбузи, знає, коли, що, де, як та поруч iз чим або пiсля чого посадити, коли полити, коли будяки висапати. Просто вiн рiльник, а молодший брат — пастух.
Проте рiзниця все ж iснує. I неабияка, до речi, рiзниця, якщо говорити вiдверто…
Каїн нахмурився, обернувся до наметiв. Тут один з волiв протяжно заревiв, i цей звук немов налякав невеселi думки хлiбороба. Посмiхнувшись, Каїн ще раз подивився на могутнiх тварин, переклав мотику на iнше плече й пiшов стежиною.
Справдi, нащо надавати великого значення маленьким непорозумiнням! Ач, брати посварилися! З ким не буває. Навiть батьки…
Каїн пригадав, як мати розповiдала про першi роки пiсля грiхопадiння. Батько тривалий час сердився на неї, вважаючи винною в усьому. Мовляв, якби не Єва та не її iдiотське бажання вiдвiдати запропонований Змiєм плiд, жили б вони зараз в Едемi, безтурботно iснували буквально в Бога за пазухою, а не мешкали на дикiй територiї, з надмiрними труднощами вiдвойовуючи землю клаптик за клаптиком у ворожої пустелi. Адам тодi майже не звертав на дружину уваги; бувало, кине у печерi саму та й пiде на весь день у поле. Декiлька разiв Єва нвамагалася пристати до чоловiка, та тiльки вiн дуже кричав на неї i наказував забиратися геть.
Це тривало досить довго, аж поки якось пiсля повернення додому Адамовi не довелося виривати непритомну дружину з пазурiв лева. Каїн дуже добре пам’ятав лiве стегно батька, понiвечене хижаком, та й в Єви на шиї бiлiли старi рубцi… Вони обидва тривалий час хворiли, доглядали одне одного як могли. Та й у полi доводилося працювати. Тодi й помирилися, двух дiточок прижили. I самiтнього життя вже просто не уявляли! «Господи, хоч би Ти зглянувся на нас та й дав померти в один день», — частенько повторювала Єва. Ранiше Каїн не мiг зрозумiти, чом це мати так говорить. Лише тепер вiн потроху починав вiдчувати, що таке родиннi зв’язки.
Брат! Брат…
Каїн уявив усмiхненого бiлозубого чорнявого красеня, згадав, як зграбно вправляється вiн iз тваринами, оберiгає та захищає їх, пiклується про кожну овечку, про кожне ягня — i на душi знов стало легко та радiсно. Нi, що не кажи, а все ж Авель добрий хлопець. Навiть не зважаючи на те, що дещо в чому брат не правий…
Миттю почало дерти у горлi… чи то вiд образи, чи вiд спеки, але хiба не все одно?

читати