Завантажити

«Маячня якась», — подумав Каїн i знов замружився. Тепер вже щоб не дивитися на Чергового Янгола…
— Я готовий, братику.
Доклавши енймовiрних зусиль, Каїн розлiпив неслухнянi повiки i примусив себе озирнути жертовнi каменi. (Не вистачало ще, аби за потурання Божого посланця Авель якимось хитромудрим чином зiпсував його ретельно складену офiру! Хлiбороб вже не вiрив нi одному з них… Тим не менш, здається, усе було гаразд.)
— Що ж, тодi почнемо, брате. Я теж готовий, давно вже готовий, ще задовго до тебе встиг приготуватися…
— Полудень, — об’явив Черговий Янгол, аби припинити сварку. — Хто з вас говоритиме першим?
— Я, — вагомо мовив Каїн.
— Вiн старший брат, i вiн звинувачує мене, а не я його. Хай говорить першим, — миттю погодився Авель. Рiльник скоса позирнув на вбивцю тварин, чиї руки усе ще були закривавленi (перед вiвтарем! у найвiдповiдальнiший момент!) i подумав зловтiшно: «Ач мерзотнику! Вiдчуває, що я правий, от i не насмiлюється заперечувати менi».
— Хай буде так, — проголосив Черговий Янгол. — А тепер опустiться на колiна i…
Вiн чомусь зробив ледь помiтну паузу i незрозумiло чому дивлячися просто в очi Каїновi, повiльно докiнчив:
— …i упокоривши серця вашi, промовляйте по черзi.
Каїн став на колiна, пiдняв лице до неба i торжествено мовив:
— Господи, Ти, що створив свiт i усiх нас, доТвоєї справедливостi звертаюся! Ось, я i мiй брат перед тобою. Я сумлiнно вуконую усе, що велiв Ти батьку моєму Адамовi i через нього менi i братовi моєму: орю землю, сiю та живлюся плодами її. Брат же мiй явно порушує заповiт Твiй, Господи, бо розводить тварин, п’є їхнє молоко та їсть сир i масло, що одержує з молока разом iз хлiбом земним, що я даю йому зi своєї ласки, хоча вiн i не гiдний такої милостi…
Каїн замовк, тому що заплутався у власних думках. Так багато хотiлося сказати, але так важко висловити усе це вголос…
Гавкнув Хум. Каїн миттю згадав чергове звинувачення i впевнено повiв далi:
— А ще Авель приручив хижака i годує його м’ясом, яке бере вiд померлих овець i корiв. Або вбиває когось iз них, якщо стадо не несе втрат. Усе це, Господи, йде всупереч Твоїм велiнням, i ось, я звинувачую брата мого в усiх цих грiхах i закликаючи до справедливостi твоєї, прошу: скарай його за свавiлля! Прийми мою офiру, що складається з рослин, вирощених моєю працею, а його офiрою знехтуй, бо нечиста вона. Розсуди ж нас на вiки, Господи!
Хлiбороб подумав трохи, згадуючи, чи не забув про щось згадати, i закiнчив коротким, але вагомим:
— От.
— Тепер твоя черга, — звернувся Черговий Янгол до Авеля, i пастух мовив не так впевнено i значно коротше:
— Боже! Може, я й не правий, не знаю, але… розсуди нас iз братом, як вважаєш за потрiбне, — i покiрливо замовк.
Ледве Каїн встиг подумати: «Еге, отже, ти не впевнений! Боїшся, що не будеш виправданий!» — як iз неба впала на каменi слiпучо-бiла блискавка, що принесла настiльки оглушний гуркiт грому, що брати на деякий час заслiпли i оглухли. Коли ж здатнiсть бачити i чути повернулася, Каїн не повiрив тому, що сталося. Просто вiдмовився вiрити:
його розкiшна офiра з рослин лежала на вiвтарi
недоторканою!!!
проте на почорнiлому вiд удару блискавки жертвенному каменi Авеля
не було нiчого: усi три тушки
зникли безслiдно!!!
Каїн повiльно здiйняв до обличчя стиснутi кулаки, декiлька разiв вдарив їми себе по черепу, повiльно притиснув руки до грудей, впав у траву i простогнав:
— Господи-и-и… та за що ж це!.. Чим я завини-и-ив… Чим не сподобалась тобi моя офiра… Я ж так силкувався… я усе виконував…
I миттю здiйнявшися на ноги, загорлав щодуху:
— Адже я правий, Господи-и-и!!!
Проте не маючи сил знести пережиту ганьбу, захитався, впав на землю i затуливши лице руками, мовчки засiпався од вiдчаю.
Тодi околиця сповнилася густим басом, що виходив невiдомо звiдки, можливо з неба, iз землi, з кожної травички… Можливо, звiдусiль. Голос цей не був нi тихим, анi занадто гучним, проте, здавалося, оглушав сильнiше, нiж удар грому, що тiльки-но гуркотiв тут:
— Що таке, Каїне, що сталося? Чом ти засмутився? i чому схилилося лице твоє?
Якщо робиш добре, то чи не пiднiмаєш лиця? а якщо не робиш доброго, то бiля дверей грiх лежить; вiн притягує тебе до себе, але ти пануй над ним.
А втiм, виставлений на посмiховисько хлiбороб не бажав зараз розв’язувати будь-якi головоломки… хай навiть їх задає Сам Господь Бог. Авель же помiтно пiдбадьорився. Ще б пак: вiн не був посоромлений, i усi його сумнiвнi вчинки просто на очах фактично набрали чинностi. Тому пастух схопив посох, що валявся у травi, хвацько крутнув його над головою, зневажливо позирнув на розгубленого брата, мовив насмiшкувато:
— Отак, братику, твiй грiх, виявляється, лежить бiля дверей твоїх! А ти мене повчати зiбрався.
Потiм критично оглянув руки, пробубонiв: «Погано травою крiв стирати, тре’ помити», — пiдiйшов до кипарису, вiдв’язав Хума та кроком переможця попрямував до рiчки. Весело скавулячи, слiдом за ним бiг вiрний пес.
Коли пастух зник, Каїн ще довго

читати