Завантажити

Рiльник закахикав. Мабуть, вдень буде спекотно, якщо вже зранку так сонце шкварить. Чи в усьому винна курява, яку час вiд часу здiймає вiтер?
Каїн зупинився, намацав на лiвому боцi шкiряний мiх, розв’язав та пiднiс до рота. Проте пiсля першого ж ковтка здригнувся, затiпався й впустив його. На землю потекла цiвочка бiлої рiдини.
Молоко. Найкраще, найжирнiше. Самi вершки.
Черговий милий братський жартик.
Ото жартик, коли розiбратися…
Каїн огидливо виплюнув усю рiдину, що лишалася у ротi, спробував iще плюнути, та слини бiльш не було, спекотно, нестерпно спекотно…
Десь поруч має бути рiчечка. От i добре, хоч горлянку можна прополоскати пiсля цiєї гидоти!
Каїн звернув лiворуч i прожогом кинувся туди, де сподiвався знайти жаданну вологу. При цьому вiн намагався будь-що не ковтнути…
…Вода у струмочку була чиста i прозора, вона весело дзюрчала, дзвенiла та бринiла. Каїн би iз задоволенням скупався, проте тут було занадто мiлко. Тому розпластавшися на березi, вiн лише занурив у струмок лице, потiм руки та плечi, опустив голову якомога нижче, пiднявся над водою, фиркаючи обтрусився. Потiм ще декiлька разiв занурював лице, потiм тривалий час полоскав горло, довго пив смачну холодну воду. Нарештi вiдповз назад та завмер у холодку пiд старезною смоковницею.
I це ж треба такому статися, щоб вiн знов i знов подумки повертався до суперечки, в якої не знати, чи буде кiнець! Здається, вже вирiшили кiнцево i безповоротно: все, припинили лаятися й забули навiть, про що була мова, кожен лишається при своєму i нiяким чином не примушує iншого робити те, що йому не подобається… i знов усе спочатку! Знов i знов!!!
Цього разу — молоко.
А наступного разу що буде? Сьогоднi вдень? Ввечерi? Завтра? Пiслязавтра? Взагалi будь-коли…
«— Овва! Що тут такого страшного? Чим це я порушую вищу вказiвку? Молоко та сир — це не м’ясо. Схаменися, братику!»
Проте Каїн не збирався «схаменутися» не зважаючи на усi старання пастуха. Нiзащо. Нiколи.
Вiн засуджував дiяльнiсть брата вiд початку. Тiльки-но Авель побудував кошару та загнав туди першу пару овець, Каїн запiдозрив недобре. А потiм пiшло… Чим далi, тим гiрше. Отара овець. Корови. Воли. Собаку цього ще приручив. Оце воiстину iстота, що живе разом з ними та споживає м’ясо!!!
«Ну i що?! Хум лише допомагає менi, пильнуючи худобу вiд хижакiв та не дозволяючи окремим тваринам вiдбитися вiд стада». — «Але ти годуєш його м’ясом! М’ясом тварин! Уявляєш, до чого це може призвести?» — «До чого, брате?..»
I — лагiдна бiлозуба посмiшка на додаток до iдiотської вiдповiдi.
Або Авель не бажає розумiти, що коїть, або… Або вiн занадто нерозумний.
Каїн повiльно пiдняв обличчя до неба i спробував якомога пильнiше вдивитися у яскраво-бездонну блакить. Десь там, у безмежнiй далечинi знаходиться Господь, Який дивиться на усе це неподобство i навiть пальцем не ворухне, аби навести порядок тут, на землi. Хоча саме Вiн мiг би ворухнути… i миттю усе владнати. Кожному вiдплатити належним чином, щоб навiки стало зрозумiлим, хто саме має рацiю, а хто жорстоко помиляється.
Проте Бог чомусь не дiє. Але чому?..
— Може для того, аби дiяв ти?
Каїн здригнувся вiд несподiванки, завертiв головою, шукаючи невидимого спiвбесiдника, проте на побачивши поблизу нiкого пiдвiвся, повернувся до струмка i ще декiлька разiв змочив голову водою. Якщо спека не спаде, можна i сонячний удар отримати. Але це ще нiчого, це можна пережити. От коли посiви загинуть… Або ж виноград…
I вже вкотре перед очима повстала картина, багато разiв описана батьками: Вiн, роздратований, розгнiваний, мече громи та блискавки — i двi переляканi людськi iстоти, що вислуховують вирок. Змiй вже вiдповз, Змiй вже отримав належне…
Так, вирок!
Осот i тернiє подарує земля тобi;
i будеш живитися польовою травою.
В потi чола свого будеш їсти хлiб,
доки не повернешся у землю, з якої ти узятий…
Каїн нiс тягар вироку, що дiстався у спадок вiд батька, з мовчазною покорнiстю, як i належить сину злочинця. Вiн добре розумiв, що коли не буде скрупульозно виконувати перший наказ, на землю може миттю звалитися друга частина вироку. А це вiрна смерть. Що ж зробиш, така його доля…
I хлiбороб працював до сьомого поту, до гостця у суглобах, до кривавих пухирiв на долонях. Працював, як належить — обробляючи землю. Повнiстю усвiдомлюючи власну правоту, з цiлковитою впевненiстю, з гордiстю мiг вiн сказати:
так, вiн виконує вищу волю належним чином;
i якщо б не його стоїчна покора, невiдомо, чи були б усi вони ще живi…
Зовсiм iнша рiч — Авель з його вiвцями, коровами та собакою на додачу. Найповнiша легковажнiсть! Важко уявити, наскiльки свавiльно цей негiдник насмiлюється тлумачити вказiвку…
«Годуватися вiд землi? Але ж мої тварини дають молоко, тiльки якщо їдять соковиту траичкву та п’ють воду. Трава i вода походять iз землi, отже, тварини харчуються вiд землi, тож через них вiд землi харчуюся i я! Хiба нi, братику?..»
I знов щира бiлозуба посмiшка, знов нестерпний регiт!
Iнодi Каїн учував у цьому

читати