Завантажити

одвiчного вигнанця. Дуже шкода! Хоча вiн, ясна рiч, нiзащо не став би заперечувати Господу та уподiбнюватися рiзним бунтiвникам.
Та й Самому Богу теж шкода братiв. Не тiльки вбитого, але й того, що лишився. Проте зiрвавши i з’ївши плiд з Дерева пiзнання добра i зла i таким чином вiдмовившися слухатись Його, люди пiшли власним шляхом. Хтозна, куди цей шлях приведе…
Можливо, й справдi краще знищити людей та створити їх наново? Та як поводитиметься оновлене людство?
«Будь певен, анiтрохи не краще. Тому що лишиться спокусник, готовий у будь-який момент звабити людей».
Черговий Янгол не заперечував, аби разом iз цим був знищений i той, занепаданець з усiма своїми прибiчниками…
«Але разом з ним Менi доведеться знищити усiх вас. Творiння занадто тiсно взаємопов’язано. А Я не бажаю знищувати усе творiння. Нехай усе лишається, як i досi. Нехай люди, прабатькiв яких ввiв в оману та звабив сатана — нехай вони самi, за власною волею навчаться любити Мене, пiдкорятися Менi та служити Менi. Цей засiб значно надiйнiший вiд повного руйнування та докорiнної переробки. Отже, нехай самi люди виберуть цей шлях. А Я iз задоволенням допоможу усiм i кожному, хто побажає ступити на нього. Бiльш того, пошлю колись надiйного Помiчника… у свiй час».
Несповiдимi шляхи Твої, Господи!
А поки що один з братiв загинув вiд руки iншого. Осиротiли i батьки, бо молодший син помер, а старшого Бог засудив на одвiчне бурлацтво.
«Не журися. Я пошлю Адамовi i Євi ще одного сина; вони не залишаться самотнiми».
Але їм ще доведеться чекати на його появу. А Каїновi — бути безпритульним, блукаючи вiд краю до краю землi…
Тяжка десниця Твоя, Господи!
— I все ж не розумiю: за що?! Невже я був настiльки неправий? Адже я працював у потi чола, сiяв хлiб i хлiб їв, невже… Нi, не можу зрозумiти!
Божий посланець мовчки подивився на Каїна. Так, люди — iстоти загадковi. Здається, хлiбороб могутнiй, он якi м’язи на руках, бичача шия. Сам Черговий Янгол здавався поруч iз ним мiзерною комашкою… А позирнути усередину — слабка, нерозумна дитина! Такого здорованя сатана елементарно пiддурив, окрутив, заплутав у декiлькох безглуздих софiзмах та силогiзмах з перекрученими посилками. Мовляв, якщо Бог мовчки спостерiгає за вашою суперечкою, Йому взагалi байдужi люди. Якщо вiдправив замiсть Себе янгола, а занепаданець безпосередньо розмовляє з Каїном, отже, Бог зневажає людей та гребує спiлкуванням з ними. На вiдмiну вiд сатани, такого собi дбайливого татуся!
I що тепер вiдповiдати цьому чоловiковi, чиє життя було зламане у єдину мить його ж власними руками?!
— Ви усе ж свято вiрите, що вели праведне, безгрiшне життя. I що вас даремно покарали так жорстоко.
Черговий Янгол не мав потреби вислуховувати Каїнове пiдтвердження або заперечення. Вiн не запитував, вiн констатував факт. Не зважаючи на це, Каїн поквапився пiдтвердити:
— Так-так, саме так: даремно!
Замiсть вiдповiдi Черговий Янгол промовив замислено:
— Хто може сказати: “я очистив моє серце, я чистий вiд грiха мого”?»
I поспiшив пояснити здивованому хлiборобу:
— Це мудрiсть Божа. Колись у далекому майбуттi вона буде провiщена величному мудрецю i записана навiки у величну Книгу.
Каїн не знайшов, що вiдповiсти, почухав потилицю i сказав лише:
— Так, непогано звучить.
Черговий Янгол подивився на нього з жалем. «Непогано звучить». Оце й усе, що може сказати такий симпатичний та, здавалося б, досить розумний молодик! Недивно, що сатанi вдалося так легко пiддурити його… Сердега!
— Але сарана… Нiколи ще я не бачив такої. I яка ненажерлива! А як летiла! Зграя за зграєю. Усi посiви загинули.
Божий посланець зiтхнув. Хлiбороб усе ще переживав з приводу загибелi рослин вiд небувало великих комах… немов йому ще колись трапиться нагода орати й сiяти. Немов не проклятий вiн вiд землi!
«Коли ти будеш обробляти землю, вона не стане бiльш давати сили своєї для тебе; ти будеш вигнанцем i бурлакою на землi».
Мабуть, цей вирок суворiший, нiж винесений Адамовi. Чи не зглянеться колись Бога на Каїна, чи не дозволить осiсти хоч десь… хоча б за тридев’ять земель!!!
«Побачимо».
Коротко, але зовсiм незрозумiло. Нажаль.
Несповiдимi шляхи Твої, Господи…
— I хоч би єдиний саджанець вцiлiв. Нехай найменший та найкволiший! Я би виплекав його.
Черговий Янгол iз жалем похитав головою:
— Нi, нiзащо. Ранiше ви б могли, а тепер — нi. Бiльш нiколи, запам’ятайте.
Каїн стражденно зморщився.
— Невже?.. Адже я так люблю рослини! Я боявся, що влiтку сонце спалить посiви… але їх поїла сарана! Не одне, то iнше.
У повiтрi зависла напружена тиша.
— А Хум?! — несподiвано стрепенувся хлiбороб.
— Здох. Помер вiд туги. Не ходiть.
Пес дiйсно немов збожеволiв пiсля смертi хазяїна. Вiн з такою злiстю гавкав та кидався на Каїна, що той небезпiдставно побоювався за своє життя. На щастя знамення, яке зробив Господь пiсля прокляття, дiяло не тiльки на людей, але й на тварин.
«За Каїна вiдомститься усемеро…»
Хум не торкнувся вбивцi, лише приповз на черевi

читати