Завантажити

занепаданця. Хоч iз ним поговорити…
«А чом ти вирiшив, що треба неодмiнно менi…»
— Iнакше ти б не займав мене, — стомлено мовив рiльник.
«Але чому все ж менi? Радше, тобi…»
Каїн невесело всмiхнувся.
— Так, ти маєш рацiю. Мабуть, дiйсно розумiєшся на подiбних речах. Що ж… — хлiбороб запнувся, потiм спитав обережно: — Так що ж менi потрiбно, як ти вважаєш?
«Овва, нащо удавати з себе дурня? Та ще й перед тим, хто дивиться в душу!» — обурився голос. — «Порада слушна тобi потрiбна, от що».
Так, саме слушної поради Каїновi не вистачало.
«Ясна рiч! А що, я тобi брехати буду, чи що? Та чому?!»
— Не вiрте йому, молодий чоловiче! Вiн майстер брехати…
Каїн рiзко озирнувся i що було сили гримнув на Чергового Янгола:
— Геть, я сказав!!!
Божий посланець скроїв сумну фiзiономiю, знизав плечима, розвiв руками й розтанув у повiтрi.
«До речi, про всяких там докучливих посланцях рiзних вельможних персон. Ти не помiчаєш нiякої рiзницi у ставленнi до тебе?»
— А яка рiзниця? — здивувався Каїн.
«Але ж я звертаюся до тебе особисто, а добрий Бог посилає замiсть себе якогось недоумкуватого старця, дрiбну сошку якусь…»
— I зовсiм я не дрiбна сошка, — вкинув Черговий Янгол, проте пiдкорившись красномовному погляду рiльника, знов зник.
«Порiвняно зi мною i з Богом це якраз найостаннiший виконавець», — запевнив Каїна голос. — «Отже, можеш зважити, наскiльки цiную тебе я i наскiльки нехтує тобою Бог. Крiм того, нас зближує однакова манiра поведiнки».
Хлiбороб спробував заперечити, проте голос мовив:
«Нi, ти теж збунтувався, як i я. Хiба не про це казало янголятко? Зрозумiй, ти насмiлився узяти на себе вiдповiдальнiсть. Узяв владу. А Бог не милує конкурентiв. Вiн жорстокий владолюбивий дiдуганчик, от Вiн хто! Запам’ятай це добре, тодi почнеш краще розумiти його дiї».
Каїн не розумiв… але вiдчував, що в цих словах цiлком може мiститися прихована пастка. Проте нiчого вже не мiг iз собою зробити. У словах, що звучали у мiзку, вiн вбачав саму тiльки правду…
«Саме так, я маю рацiю, i ти чудово розумiєш це. I задля заохочення я зараз пiдкажу, коли в минулому у твоїх руках була зосереджена влада… Величезна влада, бо мова йшла щонайменше про людське життя. Воiстину, у той момент ти був подiбний до Бога. Дивись-но!»
У Каїна запаморочилося в головi, потемнiло в очах. Вiн не встояв на ногах i впав у траву. А коли розплющив очi, то побачив…
…Скрутно було тодi людям. Ось-ось мала розпочатися сильна гроза з градом. Якщо не встигнути зiбрати хоча б частину пшеницi, вони загинуть вiд голоду. Тому Єва змушена була лишити маленького Авеля, який захворiв три днi тому, пад наглядом старшого сина та пiти разом з чоловiком у поле. Працювали як шаленi, аби встигнути до початку грози. Лишилися у полi навiть пiсля того, як посутенiло…
В малюка був сильний жар. Вiн стогнав, метався по пiдстилцi з шкур, весь час просив пити, зривав з лоба змочену водою пов’язку, тому що вона здавалася йому якоюсь гидотою, великим бридким слимаком.
А Каїн дуже стомився! Жахливо болiла голова, злiплювалися повiки. А як моторошно було! Батько завалив вхiд у печеру величезними каменюками, проте iззовнi вили вовки, подеколи рикав лев i безупинно реготали гiєни. Каїн особливо страхався останнiх. Мати якось розповiдала, що колись давно його ледь не вкрала саме гiєна.
Що може вдiяти проти усiх цих лютих хижакiв пiдлiток? Батько б справився. Батько дужий. Вiн навiть лева прогнав, як колись маму рятував. Щоправда, вхiд у печеру завалений камiнням. Проте хiба не можуть звiрi розкидати їх?! Особливо гiєни. Вони ж бо такi розумнi…
А хiба Адам не завалив вхiд у печеру, коли на Єву напав лев?!
Каїн дуже перелякався у ту нiч. Бiльш за все йому хотiлося кинути хворого братика напризволяще, вiддати його на поживу хижакам, а самому сховатися у найтемнiшому куточку печери…
«Але ти не зробив цього. Ти усю нiч подавав Авелевi пити, мiняв примочки, вкривав його. Будемо вiдвертi, ти мiг би просто полишити його без нагляду, вiдсидiтися в куточку, вiдпочити. Тодi вранцi батьки знайшли б одну живу дитину i одну мертву. Ти збрехав би батькам, сказав би, що нiчого не мiг вдiяти. Хто б насмiлився дорiкнути тобi? Усе можна було смiливо звернути на хворобу…
Але ти не зробив цього. Ти врятував брата сам, без будь-якого втручання iззовнi. А ще ти виявив того разу свою владу над братом! От Бог i розгнiвався на тебе. I тепер, коли Авель вирiс, цей злопам’ятний мстивий дiдуганчик перетворив молодшенького братика, якого ти героїчно врятував тiєї ночi, на зброю проти тебе ж! Зрозумiло?»
— Не вiрте йому!.. — надсадно гукнув звiдкись Черговий Янгол, проте Каїн не бажав слухати його. Тiльки б голос не змовкав… нiколи…
Проте голос якраз мовчав.
— Агов, ти… Що ж менi робити тепер? — запитав Каїн, коли йому зрештою набридло чекати. I голос миттю вiдгукнувся:
«Як це що?! Саме те, на що ти не зважився багато рокiв тому».
— Але хiба Авель зараз хворий? — здивувався хлiбороб.
«Якщо бути точним, то хворий. Але морально.

читати