Завантажити

сидiв нерухомо. Нарештi пiдвiвся, похитуючись ледь добрiв до вiвтаря, деякий час уважно розглядав ретельно приготовану офiру. Витягнувши уперед праву ногу, ледве торкнувся носком пiрамiдки, складеної з вiдбiрних яблук. Вона розвалилася, соковитi, солодкi, такi привабливi iззовнi фрукти покотилися у траву…
Каїн умить розлютився, кiлькома шаленими ударами розкидав геть усе, що було розкладено на каменi та розтоптав те, що впало поруч.
Проте легше вiд цього не стало. Якби так само можна було б розправитися iз лихими думками…
— Дiйсно, симпатичний молодий чоловiче, усе це марно.
Черговий Янгол наблизився упритул до рiльника та вже простягнув руку, щоб заспокiйливо поплескати його по плечу. Каїн рiзко вiдсунувся та прошипiв крiзь зцiпленi зуби:
— Пiшов геть. Геть вiд мене! Од мене, розумiєш?! Я тепер нiхто! Нiщо! Вiд мене вiдцурався Бог. Я знехтувана людина.
— Чому ж? Зовсiм нi. Не треба так думати. Господь щиросердий, Вiн завжди прийме пiд Своє заступництво…
— Тiльки не мене!!! — обурився Каїн. — Iнакше Господь прийняв би плоди землi, якi я принiс Йому!
Черговий Янгол тяжко зiтхнув i мовив з докором:
— Але ж я намагався вас попередити, молодий чоловiче. У припустимих межах, звичайно, але намагався.
— Цiкаво, про що се ти?
Пiсля усього, що сталося, Каїн почав ставитися до Чергового Янгола, до цього Божого посланця, з певною осторогою.
— Так ви i досi не зрозумiли, у чiм, власне, рiч? — здивувався Черговий Янгол. Хлiбороб сторожкувато мовчав. Тодi посланець Господа поморщився i почав терпляче пояснювати:
— Бачте, юначе, ви занадто багато собi дозволили, от i все. Найперше, ви визнали себе сином злочинця Адама, який несе успадковане покарання, що наклав на вашого батька Бог. Було таке?
— Ну, було, — неохоче пiдтвердив Каїн.
— Було, — пiдсумував Черговий Янгол. — З iншого боку, ви насмiлилися самостiйно судити свого рiдного брата; i засудили його не тiльки в душi, але й на словах, причому перед лицем Господа. Не постидалися ж, молодий чоловiче! Проте якщо ви жалюгiдний грiшник, як i ваш батько, чи маєте ви право засуджувати iншого? Чом злочинець береться судити iншого злочинця?! На якiй пiдставi вимагає вiд Самого Всевишнього покарати iншу людину, якщо сам не може розiбратися в усiх тонкощах того, що вiдбувається?! Чи не вiдповiсте менi?
Проте Каїновi цей зануда вже остаточно набрид. Дiйсно, суцiльне словоблуддя якесь, нiякої допомоги…
— Дарма ви так, симпатичний юначе, —докорив рiльниковi Черговий Янгол. — I нiяк ви не зрозумiєте, що Господь просто зробив те саме, про що ви благали.
— Тобто?.. — здивувався Каїн.
— Тобто, ви почали судити замiсть Бога. Добре це чи погано, чи маєте ви на це право, чи нi — гаразд, облишимо подiбнi питання. Але як ви заходилися чинити суд замiсть Нього — що ж, будь ласка: от вам уся повнота влади, юначе, приймайте рiшення самостiйно! Якщо вас не надихнув найризикованiший дослiд ваших батькiв, якщо ви слiдом за ними вирiшили, що насправдi знаєте рiзницю мiж добром i злом — можете тлумачити добро i зло, як заманеться. «Якщо робиш добре, то чи не пiднiмаєш лиця?» — сказав Всевишнiй. Проте судячи з вашої реакцiї, ви не можете вважати себе безумовно правим. Бог лишив вас наодинцi з вашою самовпевненiстю — i ви миттю перелякалися! Отже, в душi ви нi у чому непевнi. Це i є той самий грiх, що лежить «бiля дверей» та притягує вас. Грiх гордовитостi. Тому, молодий чоловiче…
Черговий Янгол зробився дуже серйозним.
— Тому перш, нiж складати офiру Боговi, очистiть серце вiд подiбної поганi. I тодi Бог вас почує. Повiрте, почує неодмiнно. Iнакше я не був би зараз разом з вами. Адже Всевишньому не потрiбна перемога одного з вас. Ви потрiбнi Йому обидва. Отак.
Каїн вiдвернувся i почвалав свiт за очi.
— Куди ж ви, молодий чоловiче? — похопився Черговий Янгол.
— Е-ет, пiшов ти пiд три чорти, старий базiка, — кинув через плече хлiбороб. Черговий Янгол з докором похитав головою, проте вiн цього не бачив. Вiн загалом не бачив, що дiється навкруги: сльози застилали очi, образа скiпкою стирчала у серцi й ятрила душу, не давала їй спокою… Кiнець кiнцем, Каїновi дещо спало на думку:
«Цiкаво, що б сталося, якби Авеля не було взагалi? Або раптом не стало».
Хлiбороб здригнувся, зупинився. Прислухався. Здалека долинали ледь чутний собачий гавкiт та мугикання стада. Он i пастух крикнув… Живий брат, працює! А це звучало усерединi, це… той. Занепаданець.
«Так, це я, хто ж iще. Хiба я можу кинути тебе напризволяще?»
— Забирайся геть, я не бажаю мати з тобою нiчого спiльного, — огризнувся Каїн. — Геть.
«От i дурень», — спокiйно заперечив голос. — «Бог кинув тебе Сам, мене ти теж женеш геть. Так можна i самому лишитися. Взагалi нiкого навколо тебе не буде, уявляєш? Кому ж ти тодi будеш потрiбен?»
Хлiбороб злякався самотностi. Справдi, з братом вiн посварився, батьки нi в що не втручаються… Отже, вiн буде один! Зовсiм самотнiй!!!
— Добре, кажи, чого тобi треба, — неохоче погодився Каїн, вирiшивши принаймi вислухати

читати